Чи можна уявити український гурт «із села Тетильківці» із латиноамериканською назвою, що грає польку/панк/рок із англомовними текстами, співає про сільську українську буденність, але при цьому зробив офіційний кавер на Rammstein і на пісню Кеті Перрі, набрав понад 4 мільйони переглядів на Youtube, зацікавив престижний німецький лейбл, німецьке і канадське телебачення, знявся у заставці до трансляції Євро-2012 і зіграв концерт під Брандебурзькими воротами у Берліні? А такий існує. Це – “Los Colorados”, четверо хлопців із Тернопільщини.
У складі гурту – Руслан Приступа (Присько), вокаліст і баяніст, Ростиcлав Фук (РосЛик), гітарист, Сергій Масик (Хуна), бас-гітарист, і Олег Петришин (Грубий), ударник. Раніше хлопці називали свій жанр «агро-алко-роком», але зараз, за їх словами, «алко» складову остаточно витіснив зелений чай, і загалом у музиці переплелися елементи безлічі напрямків. «Музика така, що як назвеш не промахнешся. Рок є, полька є, панк є», – пояснює Руслан.
Ідея грати разом зародилася ще у далекому 2006 році, а перший концерт відбувся у квітні 2007 року. Саме цю дату хлопці вважають офіційною «точкою відліку». За їх словами, саме перед ним зовсім спонтанно народилася назва Los Colorados – і прижилася назавжди. У 2008 році гурт запросили на місцеве телебачення у Тернополі. Серед треків, які вони зіграли, був і кавер на пісню Кеті Перрі «Hot N Cold». Викладене на Youtube відео одразу привернуло увагу величезної кількості людей (і на сьогодні набрало вже понад 4 мільйони переглядів) у США та інших країнах світу. Тоді ж їх помітили німецькі продюсери із лейблу Motor Music і запропонували контракт. Так з’явився студійний альбом «Move It!» – переважно із каверів. Вершиною слави став вибір композиції «I Like To Move It» заставкою під час трансляції футбольних матчів Євро-2012 на провідному німецькому телеканалі ZDF і концерт у Берліні біля Брандебурзьких воріт. Під час відкритого інтерв’ю в Українському кризовому медіа-центрі ми розпитали “Los Colorados” про шлях до успіху.
– Як у кожного із вас все починалося з музикою?
Руслан: Моя мама запхала мене у музичну школу за класом баяна. Я там відмучився 5 років, Казав, що я не хочу, що вже всі нормальні хлопці кинули музичну школу, а вона казала «Мусиш, воно тобі ще у житті згодиться». Згодилося. Через 13 років… Ростик мене збаламутив і тепер я знову граю на тому клятому баяні (сміється). Ростик – піаніст, до речі.
Ростислав: І бандурист, і сопілкар…
Сергій: А мене також записали на піаніно і я там мучився.
– Чим ви займалися до того, як почали грати у гурті?
Руслан: Ми всі працювали на одній роботі – на фотостудії. Усіх нас об’єднала ця фотолабораторія, ми працювали там років 5. Ростик до нас туди прийшов трохи пізніше.
Ростислав: До “Los Colorados” я міряв, що відродиться Pink Floyd і вони візьмуть мене гітаристом, але не склалося. А взагалі працював вчителем англійської мови. Ось бачте, як я йому вимову поставив (киває на Руслана) – акценту майже нема.
Сергій: Я – інженер-механік.
Руслан: Я – вчитель географії і екології.
– З чого усе почалося? Якими були ваші перші композиції?
Ростислав: Спочатку записали «Помідори» – був у нас такий сингл.
Сергій: Взагалі «Помідори» перекочувала до нас із попереднього гурту. А вже «Тьотя Люба» – наша.
Руслан: Ми її написали буквально перед виступом, тоді у нас ще не було що грати. Я тоді ще не вивчив нормально слова і поклав собі вниз листочок, щоб підглядати, і постійно нахилявся. Всі думали, що це якийсь елемент шоу.
– Як історично склалося з цими сенсаційними каверами? Ви готували їх спеціально для того виступу на телебаченні у Тернополі?
Руслан: Ні, так вийшло випадково. Ростислав приніс на репетицію плеєр і сказав, що є така непогана пісня (Кеті Перрі – прим. ред.). Ми зіграли акустичну версію, бо іншого варіанту (на телебаченні) не було. Ніхто і не думав стати зірками, в Інтернет його виклали без нашого відома.
Сергій: А з Du Hast зовсім інша історія, то на 3-4 роки пізніше. То вже ми з Німеччини приїхали назад, знайшли тих самих операторів, дивани, штори, зібрали усіх докупи і зробили. Друге відео коригували і хлопці з «Рамштайну», попросили перекласти їм, що ми співаємо українською, потім просили поправити, щоб текст був ближчим до змісту їхньої пісні.
– То скільки у вас альбомів на даний момент?
Руслан: Альбоми два – український та німецький. Ми ніколи не ставили мету брати кількістю. У другому альбомі здебільшого кавери – оскільки ми тоді підписали контракт із німецьким лейблом, ми повинні були брати більше каверів і вони вирішували, що і як робити, хоч і з нашою згодою. Зараз працюємо над третім альбомом, він буде орієнтований більше на власний матеріал, бо хочеться щось і по собі лишити.
Рослик: Ми його вже третій раз переписуємо. Ми дуже прискіпливо до того ставимося, і для нас нормальне явище – написати купу всього, а потім переписувати. Хотілось би до квітня його вже укомплектувати.
Сергій: На теренах Інтернету ще ходять демо-версії записів, які не увійшли до німецького альбому. Якщо добре пошукати, можна знайти ще багато цікавого.
– А що означає назва першого альбому – «Шміраки»?
Ростислав: Шміраки – це наш стан душі, коли ти на гастролях і у тебе нема часу ні в магазин сходити, ні помитися. По-галицьки, шмірак – це замазура, хтось неохайний. А третій альбом, ми вже давно вирішили, буде називатися «Похатурники». То ті самі шміраки, тільки такі, що в когось вдома сидять.
– Хто найбільше вплинув на вашу творчість?
Ростислав: У дорозі ми завжди слухаємо стару добру «Смерічку», Яремчука, Зінкевича. Руслан трохи не дотягує до того рівня, але вже трохи підріс за ці 10 років.
– Як ви зараз заробляєте на життя?
Ростислав: Зараз багато фестивалів, особливо цього року. Торік-позаторік було не до концертів, було незрозуміло, що буде далі, і було скрутно. Зараз кожне невеличке містечко, а то і село, влаштовують день села, день міста, і запрошують. Заробити є де. Як каже мій тато, гроші під ногами валяються, тільки ніхто голову не нахиляє.
– Як змінилося ставлення людей до вас, коли ви стали відомі?
Ростислав: В Тернополі – нічого не змінилося. Автографи у нас взяли ще 10 років тому всі, хто хотів. А я як їздив у село копати бараболю 10 років тому, так і зараз поїду.
– Чим ваша музика унікальна? Чим вона відрізняється від інших гуртів?
Ростислав: Та яка там унікальність… Ми просто граємо те що нам подобається, і керуємось тим, що якщо є щось, що подобається нам – є ще хтось, кому це сподобається. Ми нікуди не пхаємося, не прагнемо бути хедлайнерами.
Сергій: Можливо, своєю простотою. Ми не навертаємо зайвого на гітарах, і, можливо, через те люди нас легше сприймають.
– Де зараз в основному виступаєте?
Ростислав: Площадки у нас бувають різні. Найбільша була у Берліні біля Брандебурзьких воріт і під час Євро-2012 на фан-зоні. І ми завжди беремо участь у благодійних концертах для збору коштів для підтримки військових. Не знаю як у Києві, а у Тернополі цей рух дуже активний.
– На концертах ви все ще кидаєте гасло про «газ у село Тетильківці»?
Ростислав: Ні, після того, як побували у Німеччині, вирішили, що газу вже не треба. Ми тепер за сонячні батареї і вітряки. Екологічно, дешево, і всім вистачить.
– Вам уже насправді 10 років. Як участь у гурті вплинула на вас за цей час?
Сергій: Гурт якраз дав можливість не змінюватися ці 10 років, він підтримує нашу вічну молодість.
– Чи плануєте якось по-особливому відзначати свій ювілей?
Руслан: Так, на 10-й день народження думаємо зробити щось помпезне – не лише для того, щоб слухачам запам’яталося, але й нам самим. Може якесь особливе відео зробимо – для історії треба галочку поставити.
Ростислав: Ну як мінімум у рідному Тернополі концерт зробимо.
– Чи була у вас думка якось зіграти концерт із симфонічним оркестром або хором?
Сергій: На трьохріччі на концерті у нас була духова секція, скрипки… Взагалі у нас повно таких ідей і заготовочок, у тому числі щодо хору МВС – аби тільки хтось дав можливість.
Гурт “Los Colorados” можна знайти у Facebook або зв’язатися за телефоном +38 068 646 7919 чи електронною поштою – [email protected]
Розмовляв Валентин Пугачов, Український кризовий медіа-центр
