Київ, 10 жовтня 2016 року – В Україні презентували науково-методичний посібник для учнів старших класів і учителів, у якому вперше систематизовано події Революції гідності і військових дій на сході України у 2014-2016 роках. За словами автора, історика Павла Полянського, ці події він намагався висвітлити максимально неупереджено, але називати речі своїми іменами. «Є проста дилема, яку ми маємо розуміти: або ми будемо діяти такими ж брутальними фальсифікаторськими методами, якими діє російська пропаганда, щоб захистити наших учнів від впливу російської пропаганди – але це неправильно з етичної точки зору, це шлях у глухий кут. Є інший підхід – це на противагу цій брехні, віртуальному світу, створюваному російською пропагандою, творити правдиву історію, давати правдиві факти. Тим більше, зараз молодь все дуже добре осмислює і нічого не сприймає на віру», – пояснив він, презентуючи посібник під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. Павло Полянський зазначив, що посібник має гриф Міністерства освіти і науки України «Схвалено для використання» і є необов’язковим, додатковим навчальним ресурсом.
Євромайдан Павло Полянський розглядає як загальнонаціональне явище, представлене усіма регіонами України включно із Кримом та Донбасом. Революцію гідності він розділив на три ключові фази – Майдан як студентський виступ, Майдан-табір і Майдан-фортеця. Він зауважив, що намагався подавати лише фактаж, уникаючи емоцій і особистих спогадів, але приділив окрему увагу тій дивовижній самоорганізації і загальній атмосфері Майдану. У посібнику він акцентував на тому, що Майдан був суто низовою ініціативою представників найрізноманітніших прошарків суспільства. «Головний герой Майдану – це громадянське суспільство […] люди, які за рахунок власного часу, жертвуючи своїм часом, здоров’ям, роботою брали участь у цих подіях», – підкреслює Павло Полянський і завершує розділ думкою, що «жоден політичний лідер самотужки не може забезпечити швидке вирішення проблем в Україні. Громадяни повинні контролювати владу і нести відповідальність за долю своєї країни».
Розповідаючи про події на сході України, Павло Полянський вживає термін «війна» – попри те, що у документах міжнародних організацій і Верховної Ради не фігурує більш жорстке формулювання, ніж «агресія». «Для мене це питання залишається принциповим, тому що де-факто війна є – для цього достатньо поспілкуватися із хлопцями, які в госпіталях, із родинами загиблих, із біженцями, яких ми сором’язливо називаємо тимчасово переміщеними особами», – підкреслив він. На думку Павла Полянського, війна не була спонтанною реакцією РФ на перемогу революції, а «зараннє спланованою каральною акцією проти України, єдине що з невизначеною датою початку». Одним із важливих джерел фактажу для цього розділу став звіт Дмитра Горбуліна. Він зауважив також, що на позначення прибічників так званих «ЛНР-ДНР» принципово вживає термін «колабораціоністи», а не «сепаратисти» – у тому числі для того, щоб дистанціюватися від маніпуляційного ярлика «громадянської війни». «На таких же підставах можна сказати, що не було радянсько-німецької війни у 1941-45 роках, тому що від 800 тисяч до 1,5 мільйона лише етнічних росіян воювали у лавах Вермахту», – зауважив він. Так само принципово він уникає згадок про конкретних лідерів самопроголошених «республік».
Посібник охоплює не лише події Майдану та війни: перші два розділи присвячені подіям великої економічної депресії і 30-х років та геополітичній ситуації у 2010-2016 роках. Міжвоєнний період, за словами Павла Полянського, за часів головування Дмитра Табачника у Міносвіти практично «випав» і з програм, і з підручників, тому він включив його у посібник – попри часову дистанцію від подій, описаних у наступних двох розділах. «Світ у 2010-2016 роках» дуже стисло висвітлює світову кризу, пов’язану з глобальним тероризмом, і сучасні виклики. «Природньо, що ця книжка «недописана», тому що я наважився торкнутися подій, котрі ще продовжуються», – зазначив він.
Відповідаючи на запитання журналістів про те, як висвітлені питання, на які досі немає однозначної відповіді, Павло Полянський пояснив, що у таких ситуаціях залишає питання відкритими. «Коли є контроверсійні точки зору, я переводжу стрілки на документи, які віддзеркалюють одну або іншу з них, і в ківці пропоную дітям і учителю обговорити те, що вони про це знають і як вони ставляться до цієї інформації», – прокоментував він.
