Шановні панове!
Нижче представлено мою відповідь на статтю, написану паном Шеймасом Мілном і опубліковану в «Гардіан» (The Guardian) цього тижня.
Одного разу великий британський політик, котрий не дозволив, щоби його країна піддалася агресії Гітлера, Вінстон Черчилль зауважив: «Фашистів майбутнього будуть називати антифашистами». Шеймас Мілн свідомо нехтує цією максимою і у своїй колонці в газеті «Гардіан» слідує всім видам фальсифікацій і пропагандистських штампів, які Кремль використовує для виправдання своєї раптової агресії в Україну і планів приєднання Кримського півострова.
Масовий протест українців проти корумпованого і кривавого режиму Віктора Януковича названий Євромайданом, був усім чим завгодно, але тільки не мітингом вкрай правих екстремістів у пошуках встановлення ексклюзивної влади однієї нації над усіма іншими етнічними групами в Україні. І хоча багато українських націоналістів натхненно приєдналися до протесту проти планів Януковича втягнути Україну в очолюваний Москвою Митний союз замість підписання вигідного, орієнтованого на майбутнє Договору про Асоціацію з ЄС, Майдан був місцем багатонаціональної солідарності перед обличчям репресій. Не слід забувати, що Сергій Нігоян, котрий серед захисників Майдану став першою жертвою поліцейської жорстокості, був етнічним вірменином, який приїхав підтримати протест у Києві з російськомовної Дніпропетровської області в східній частині країни. Євреї активно включилися в ряди протестуючих, і ортодоксальний єврей очолив один із загонів самооборони Майдану, передаючи командування своєму українському заступнику щоп’ятниці, після заходу сонця, на час суботнього дня.
Кримські татари, сунітсько-мусульманська етнічна група, що панувала в Криму до того, як Крим був захоплений Російською імперією в 1783 році, масово підтримували Майдан з перших днів і зараз рішуче виступають проти відділення півострова, не кажучи вже про його приєднання до Російської Федерації. Вони до цього часу пам’ятають, як у 1944 році весь їхній народ був насильно переселений до Центральної Азії за наказом Сталіна, а їхні землі і будинки передані етнічним росіянам. Ось звідки бере початок домінування російського населення в Криму.
Жоден представник етнічних чи інших меншин ще не поскаржився на погіршення свого становища після перемоги української демократичної революції. Навпаки, вони висловлювали свою волю про якнайшвидше підписання Договору про Асоціацію з ЄС, що принесе додаткові гарантії проти будь-якої дискримінації або порушення прав людини. Більш того, саме з розгортанням російських військ у Криму позначення свастики з’явилися на стінах синагоги в Сімферополі – адміністративному центрі автономії. І саме головний рабин України Яків Дов Блайх публічно висловив ідею про проведення саміту G7 у Києві, аби висловити підтримку суверенітету і територіальній цілісності України. Хтось ризикує потрапити в справжній логічний конфлікт, заявляючи, що рабин теоретично може наважитися висловитися на підтримку уряду, в якому домінують неонацисти, як стверджує пан Мілн.
Посилання на деякі незграбні коментарі, зроблені деякими другорядними учасниками Майдану, є слабкими аргументами на користь грубої російської військової інтервенції. Будь-який неупереджений студент історії згадає відповідь нацистів на наполегливу культурну політику Праги як привід, щоб анексувати переважно німецькі Судети Третім Рейхом. Українські націоналісти вже отримали урок толерантності і поміркованості, стикаючись з проблемою збереження територіальної цілісності країни. Під послідовним європейським наглядом Україна може запровадити достатньо гарантій для захисту і розвитку свого культурного та етнічного різноманіття. Але все це буде перекреслено через відсутність твердої відповіді Заходу на російську агресію, яка буде навчати всі народи, що сила і тріумф волі знову є більш коротким шляхом до їхніх мрій і прагнень, ніж діалог та верховенство права. Сподіваюся, що ми все ще пам’ятаємо наслідки такого розвитку подій для континенту.
