Комплекс шкіл у Полтавській області є унікальним зразком українського модерну і може претендувати на внесення до списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. Про це під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі заявили учасники проекту «Школи Лохвицького земства». «Ми переконані, що наші школи мають усі шанси потрапити хоча б у попередній список. Останні рішення ЮНЕСКО показали, що вони останнім часом приймають [до списку об’єктів спадщини] комплекси, які особливі не настільки архітектурною вишуканістю, як своєю оригінальністю, цікавістю, і є цінними конкретно для даного регіону», – пояснив Іван Биков, керівник «Архітектурної майстерні Івана Бикова».
Школи є зразком самобутнього стилю – українського модерну
На сьогодні учасники проекту нарахували 53 школи, збудованих у цьому стилі. Усі вони зосереджені на території колишнього Лохвицького земства Полтавської губернії. На сьогодні це територія трьох областей – Полтавської, Сумської і Чернігівської. «Першим цю спадщину систематизував Віктор Чепелик. Український модерн був працею всього його життя. Він же для нас відкрив теоретика цього стилю – Опанаса Сластіона – архітектора, кераміста, музиканта і художника. Саме він сформулював 7 основних принципів українського модерну, які відрізняють його від інших», – розповів Максим Іванов, дослідник проекту, фотограф.
«Особливість українського модерну у тому, що це повноцінний український національний стиль, створений в епоху російської окупації, і саме школи Лохвицького земства являють собою найбільший за розміром ареал будівель одного типу, створених одним архітектором, які збереглися до наших днів», – зазначив Іван Биков. Художниця Оксана Чепелик, дочка Віктора Чепелика, зазначила, що український модерн розвивався синхронно із його розвитком в інших країнах Європи. «Це також пов’язано із зародженням національної самосвідомості у різних країнах – Чехії, Польщі, Румунії, тож Україна, як бачимо, також була включена у цей процес і не відставала від інших», – зазначила вона.
Найбільш характерні особливості цього стилю – одна або декілька веж, як символ громадської споруди, подвійні дахи і люкарни з надбудовами. Це також розсувні двері-стулки між класами, які дозволяли або розділяти простір будівлі на декілька класів, або об’єднувати у один великий. Школи мають також унікальний зовнішній декор: дерев’яна конструкція ззовні обкладена цегляним орнаментом, яка наслідує типові орнаменти української вишивки. «Це «вишивка» із цегли. Сластіон створив три серії типових проектів, і у кожному з них є свої підвиди, тому у кожної школи вона особлива», – зазначив Іван Биков. Цю ідею архітекторові запропонувала Олена Пчілка, мати Лесі Українки.
Український модерн був одним із чинників формування національної самосвідомості
Ще одна особливість цих шкіл – що вони будувалися професійними архітекторами як справжні витвори мистецтва, але для села – як чинник формування української національної ідентичності. «Селяни називали ці школи «шевченківськими», хоча Шевченко не мав до них ніякого безпосереднього відношення», – зазначив Іван Биков. Після приходу радянської влади найбільш оригінальні елементи – люкарни і вежі – позносили, намагаючись стерти ці прояви самобутності.
Поточні досягнення: 10 експедицій, 5 толок, перші пілотні проекти
У рамках досліджень активісти провели 10 експедицій, під час яких відфотографували усі школи. «Фотографії ми систематизували і оформили у виставку. Ми возимо її Полтавщиною і розповідаємо людям, який скарб вони мають зовсім поруч», – розповіла Ольга Герасим’юк, ініціатор проекту, перший заступник голови Національної ради з питань телебачення та зв’язку. Як з’ясувалося, більшість людей нічого не знали ані про культурну цінність, ані про символічне значення цих закинутих, часто напівзруйнованих будівель.
На місцях організували вже п’ять толок – зібрань, під час яких прибирали шкільні будівлі, обговорювали їхню історію. Найбільші толоки відбулися у Харсіках на Полтавщині – остання зібрала понад 100 учасників. За словами Ольги Герасим’юк, вдалося навіть познаходити старожилів, які вчилися або викладали у цих школах. До руху вже долучилися чимало активістів, які думають, як можливо ревіталізувати школи – більшість із них зараз стоять закинуті, тому що села повимирали.
У школі у Христинівці вже запускають перший пілотний проект – там планують створити культурно-освітній центр для розвитку громад, розповіла Олена Задорожна, представник Тараса Кутового, міністра аграрної політики та продовольства України. Вона зазначила, що місцева влада охоче йде на контакт, особливо Полтавська обласна профільна комісія, яка відповідає за охорону пам’яток архітектури.
Ольга Герасим’юк зазначила, що проект став серйозним мотиватором для багатьох інших активістів з усієї України: таких непомічених пам’яток архітектури дуже багато у кожній області.
Завдяки проекту вже 9 шкіл отримали охоронний статус
Учасники проекту вже розробляють облікову документацію на кожну школу для того, щоб їх можна було внести до реєстрів як пам’ятки. «Ми зробили вже близько 20 облікових карток, а взагалі плануємо на всі 53 школи і на дім земського лікаря у Чорнухах», – розповів Іван Биков. Він зазначив, що на момент початку проекту 9 шкіл мали статус щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. «Зараз їх вже 18: завдяки нашим друзям із Полтавщини і підготовленим документам перший комплект вже отримав охоронний статус, у тому числі у Харсіках. Зараз готовий вже наступний комплект, куди увійшли 8 шкіл і церква у селі Васильки Лохвицького району», – додав він.
