B&B Project – це дует баяніста Сергія Шамрая і бандуристки Тетяни Мазур. У їхньому репертуарі вже близько 50 каверів на хіти західних виконавців та українські пісні. Своєю творчістю музиканти намагаються показати світові, що уявлення про бандуру і баян, як «академічні» і «непрогресивні» інструменти, є не більш ніж стереотипом. В інтерв’ю Українському кризовому медіа-центру ми розпитали Тетяну і Сергія, як за 10 днів зібрати на Youtube кількасот тисяч переглядів, як на склеєній скотчем бандурі відіграти найвідповідальніший у житті концерт і яких сюрпризів очікувати від них вже найближчим часом.
– Що таке B&B? І чому слово «проект» є у назві?
Сергій: B&B – тому що це бандура і баян. А «проект» – тому що є багато готелів і інших речей, які ніяк не стосуються музики, тому ми вирішили додати це слово. Ніякого особливого значення воно не має.
– Чи думали ви про українську версію назви?
Сергій: Зараз світ такий, що все переважно англійською. І молоді так цікавіше. Основна мета нашого колективу – популяризація інструментів. Вони академічні, «не форматні», і ми хочемо їх популяризувати у світі і особливо – серед молоді.
Таня: Ми чомусь і не розглядали варіантів української назви – одразу орієнтувалися на міжнародний формат.
– Коли ви були засновані? Кому ця ідея спала на думку?
Сергій: У березні 2015 року, трохи більше, ніж півтора роки тому.
Таня: Взагалі займаємося музикою вже дуже давно, я – із 6 років, Сергій так само. Все почалося зі знайомства, коли я приїхала до Києва і почала навчатися у консерваторії – Національній музичній академії ім. Чайковського. Ми потоваришували вже з 1-го вересня, а пізніше виникла така ідея – поєднати наші інструменти і подивитися, що із того вийде.
Сергій: Ніхто не планував робити мега-проект – ми просто хотіли зіграти композицію, яка нам подобається, просто для душі. Ми це зняли, зробили таку собі пародію на кліп, і після цього вже почалась наша творчість.
– Де відбувся ваш перший виступ?
Сергій: Був такий проект рік тому, називався «Творчий конкурс на Театральній» – для молоді. Мені зателефонували і запропонували зіграти, показати свій талант. Я запросив і Таню, щоб вона, можливо, познімала на телефон. І там якраз у цей день було мало учасників.
Таня: Я стояла, нікого не чіпала, просто знімала Сергія. Тут до мене підбігає адміністратор і каже: «У нас катастрофічно не вистачає номерів. Ти співаєш? – Так, але сьогодні не планувала. – Нема часу пояснювати. Знімай куртку, іди за сцену перевдягайся, за 3 хвилини виходиш на сцену». Ми за одну хвилину знайшли пісню, яку спільно знали, і ось такий у нас був перший виступ. Я тоді співала, перший і останній раз.
– Скільки вас у колективі?
Таня: Ми ще експериментуємо зі складом, додаємо різні інструменти – контрабас, ударні, перкусію, біт бокс був… Так само експериментуємо із жанрами каверів. Це можуть бути і українські пісні, і рок-хіти, навіть класична музика.
– Скільки у вас всього каверів наразі? Який був першим?
Сергій: Спершу Metallica, на який ми зняли відео і яке через 10 днів набрало 300 тисяч переглядів. Це нас спонукало розвиватися, знімати нові відео.
Таня: Наразі вже десь біля п’ятдесяти. Але ми зараз намагаємося відходити від каверів, переходити на авторську музику.
Сергій: Ми вже випустили першу авторську композицію – «Міф», десь місяць тому, зняли кліп на неї.
Таня: Це поєднання українських народних інструментів і даб-степу.
– Зараз те перше відео набрало вже понад мільйон переглядів. У чому секрет?
Таня: Ми просто були першими у цьому – ніхто до цього не грав її на бандурі та баяні. Ніхто ніяк не допомагав – ми просто виставили це на Youtube, пішли репости, воно з’явилося у відомих спільнотах. Ми із Сергієм, нічого не підозрюючи, поїхали у Херсон, і раптом нам почали дзвонити із телеканалів, запрошувати на ефіри, інтерв’ю…
Сергій: Такий ажіотаж був лише з першим відео. У нас їх зараз близько 20. Ми робимо якісніші і відео зйомку, і аудіо, і матеріал, але воно не так розходиться.
– Хто знімав вам перше відео?
Сергій: Мій сусід по кімнаті із гуртожитку – Роман Воронка, мій друг. Це взагалі було аматорське відео, для того, щоб показати батькам, бо вони все просили мене зіграти їм «щось нормальне». Ну от, зіграли.
Таня: Потім ми зрозуміли, що у нас росте аудиторія, і що ми вже не можемо видавати якісь аматорські речі – неякісну музику, неякісну зйомку. І ми вже почали над цим працювати.
Сергій: Зараз у нас є оператор, який зацікавився цим.
– Як ви обираєте композиції для каверів?
Сергій: Буває, що якась композиція западає у душу і ти ходиш співаєш її півтора місяці. Якщо я запропонував Тані і їй теж захотілося грати – ми робимо разом аранжування.
– Хто ваша публіка?
Таня: Від маленьких діток, які навчаються у музичних школах на цих інструментах, до людей старшого віку. Дуже приємно, що нас слухає молодь, їх більше серед підписників і на концертах. Наша основна мета – донести до молоді ці інструменти, показати, що це круто, що на них можна грати сучасні речі. Дуже приємно було, коли після концерту підійшла завуч музичної школи, і розповіла, що до них на баян і бандуру приходять записуватися діти, показують наші відео і кажуть «ми хочемо грати так, як вони». Це саме те, чого ми хотіли.
Сергій: Із Донецької області дзвонила жінка і раділа, що ми з такого боку показуємо ці інструменти, що діти починають ними цікавитися. І діти пишуть, просять дати ноти, питають, як грати і чи взагалі варто вчитися. Коли буває важко, це дуже підбадьорює і дає сили рухатися вперед.
– Чи є послідовники, які просять вас навчити їх грати?
Сергій: Нам багато пишуть, бажання у діток є. Ми у цілому готові, але трішки пізніше.
– Як часто вас запрошують кудись?
Сергій: Ми цього року грали на фестивалі «Республіка» у Херсоні, на бандурному фестивалі «Таврійські зустрічі», «Країна мрій».
Таня: Ми щойно повернулися із гастролей у Катарі.
Сергій: Там був концерт з нагоди 25-річчя Незалежності України, і діаспора запросила нас.
– Чи були ви за кордоном, окрім Катару?
Сергій: На літо планується тур у Хорватію. Взагалі спочатку запросили у Францію, але у Тані не було закордонного паспорта. Зробили паспорт – було вже пізно. Потім запросили у Польщу – не було візи, зробили візу – вже було пізно. Запросили у Катар – вже було все.
– Яка у вас була найнеочікуваніша історія?
Сергій: Оця бандура, яка зараз у Тані, позичена у подружки. Коли ми летіли в Катар, Таня здала свою бандуру у багаж як цінний товар – її не дозволили занести у літак. Сказали, що для цього потрібно купувати квиток. Нам клялися, що з інструментами усе буде добре.
Таня: У Катар ми привезли фактично «дрова». Це була епічна ситуація, тому що ми прилетіли грати концерт, а залишилися без інструментів – баян розбитий, бандура розбита… Сергій за одну ніч відремонтував баян. Я з майстром через Facebook з’ясовувала, що робити, перемотали бандуру скотчем. Концерт ми відіграли навіть не як-небудь, а дуже добре, ніхто не помітив, що інструменти якось не так звучать і виглядають. Але це був нереальний екстрім. Зараз наші інструменти у ремонті.
Тепер хочемо викласти щось на цю тему у соцмережі, щоб більше баяністи і бандуристи не велися на такі обіцянки авіаліній. Не знаю, як треба було кидати бандуру, щоб суцільне дерево розбилося і гриф переламався. Зараз у нас із ними судова тяганина, щоб компенсували наші витрати.
– Чи граєте ви ще на інших інструментах?
Сергій: Таня і сопілкарка насправді. Коли ми робили кавер на Muse “Feeling good”, там вона грала на сопілці. У нашій композиції «Міф» також є невеличкий шматочок із сопілкою.
– На який музиці ви виросли?
Таня: Я виросла на українських народних піснях. Мама бандуристка, тато також із музичною освітою. Із самого дитинства я була у цьому «бандурному колі» і у музичній школі, і в училищі, з репертуаром українських народних пісень. У мене завжди була мрія зіграти на бандурі щось сучасне, те, що я слухаю у плеєрі, але тоді не було нот, підібрати на слух я не могла. Зараз ця мрія збулася.
Сергій: Зараз наш кумир Девід Гарет. Він може одного дня зіграти концерт ре-мажор Чайковського десь у філармонії, на наступний день – «Нірвану». Він дуже різностороння людина – закінчив музичну академію, досягнув вершин у класиці, але при цьому і рок-музикант, і композитор. Раніше були Баян-Мікс, Дранга. Про «Two Cellos» ми дізналися трохи пізніше, і нас інколи називають «українськими Two Cellos».
– На вашу думку, чим ваша музика є унікальною?
Сергій: Унікальний склад. Не знаю, чи грає ще хтось так без додаткових інструментів і вокалу. Нас питають, чому у нас немає вокаліста, але ми хочемо грати саме інструментали, і людям це подобається. Краще за оригінал не заспіваєш.
Таня: На концертах у нас буває «караоке»: ми граємо, хто хоче – підспівує.
– У вас була думка знайти продюсера?
Таня: Ми зараз самі справляємося з усім. Навіть якби нам зараз запропонували зробити тур, насправді, у нас просто немає часу. Ми ще закінчуємо навчання, і потрібно якось усе поєднувати. Зараз і так багато запрошень, багато концертів, ми не завжди все встигаємо. Плюс іще зйомки… Певно, велика слава ще не на часі, ще можна зачекати.
Сергій: До того ж, нам зараз ніхто не диктує, як що робити, і у цьому свій кайф. Ми захотіли зробити кавер – зробили, а що це «не формат», «не прокачає» чи ще щось – нас це не хвилює.
– Чим ви займаєтеся у вільний час?
Сергій: Ми професійні музиканти, тому у нас не дуже є час займатися ще якимись справами. Коли-не-коли на спорт знаходиться хвилинка.
Таня: Це для нас розкіш. Я ніколи не думала, що у мене колись буде настільки мало часу, щоб вирватися на тренування у спортзал було для мене святом.
– Які ваші найближчі плани?
Таня: Хочемо записати авторський альбом.
Сергій: У нас композиторської практики мало, ми все-таки виконавці, але ми над цим працюємо. Найближчим часом ми його випустимо.
Таня: І навесні, на прохання наших підписників, плануємо зробити гастрольний тур по Україні.
