Коаліція правозахисних організацій, серед яких Українська Гельсінгська спілка з прав людини, медійна ініціатива «За права людини» та Харківська правозахисна група, закликають якнайшвидше визначити правовий статус осіб, які перебувають у полоні бойовиків «ЛНР-ДНР» – для того, щоб гарантувати їм належний захист, і розмежувати гуманітарні та всі інші питання у Мінському процесі. «Ми пропонуємо новий формат переговорів, який забезпечить механізм контролю та відповідальності за свавільну поведінку та за порушення або невиконання своїх зобов’язань, і виключити можливість використання гуманітарних питань у політичних інтересах», – заявила Надія Волкова, юрист Української Гельсінської спілки з прав людини, представник полонених військових у Європейському суді з прав людини, під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Визначення правового статусу цих осіб як військовополонених чітко визначить, як оцінювати ті чи інші дії, вчинені ними у полоні, і на які юридичні механізми захисту вони можуть розраховувати у рамках українського і міжнародного законодавства – зокрема, Римського статуту і Женевських конвенцій. Це встановлює пріоритетність звільнення полонених, а також накладає зобов’язання на протилежну воюючу сторону.
«Військові, які перебувають там, мають розуміти, що їх захистять. Поки що я і всі родини, чоловіки і сини яких перебувають у полоні, цього захисту не бачимо», – наголосила Вікторія Пантюшенко, дружина танкіста Богдана Пантюшенка, який перебуває у полоні бойовиків з січня 2015 року. Вона наголосила, що Мінським домовленостям вже два роки і відсутність прогресу зі звільненням полонених, із яких 10 у полоні вже більше двох років, свідчить про те, що цей формат не працює.
Невизначеність правового статусу де-факто військовополонених створює ризики і для них самих, і для тих родичів та волонтерів, які в умовах бездіяльності компетентних органів самостійно намагалися вести перемовини про звільнення. Як приклад – справа проти звільненого з полону полковника Без’язикова, якого зараз звинуватили за ч. 3 ст. 258 «сприяння створенню терористичної організації» та ст. 111 «державна зрада». «До цього призвела відсутність будь-якого правового статусу, правового механізму і відображення у законі тих подій, які відбувалися з ним і відбуваються з усіма заручниками на тій території. Легітимізація, визначення рамок, у яких мають діяти ці особи, і визначення їхнього статусу є завданням №1. Путін воює за територію, Україна воює за людей», – наголосив Віталій Титич, адвокат Івана Без’язикова.
Віталій Титич нагадав, що експерти з міжнародного права піднімали це питання від самого початку подій на сході України. «Треба чітко назвати все своїми іменами. Якщо вже міжнародна спільно визнала, що Росія є країною-агресором, ми також повинні прийти до цього визначення. […] Формат, який передбачає визнання Росії агресором, введення воєнного стану на певній території і, відповідно, розповсюдження на цю територію і на суб’єктів, які там діють, цих положень і вимога їх дотримання від тієї ж Росії було б найпростішим і єдиним можливим шляхом», – наголосив він.
Потрібно також внести необхідні зміни до українського законодавства і заповнити «білі плями» у законодавстві, взявши за основу кращі світові практики. Надія Волкова зазначила, що державі варто було б виробити окрему стратегію роботи щодо звільнення полонених, у рамках якої конкретні державні органи відповідали б за конкретні аспекти проблеми. Що стосується кейсів, подібних до ситуації полковника Без’язикова, корисно було б звернутися до кейсів з американської практики.
Надія Волкова додала, що презентація нового формату, який пропонують правозахисники, відбудеться на початку березня.
