В Україні 150 тисяч дітей з інвалідністю. Це 2% від усього дитячого населення, ще 10% мають особливості психофізичного розвитку. «У сфері надання соціальних послуг, якої найбільше потребують діти з особливими психофізичними потребами, Україна має великі системні проблеми, починаючи з того, що ця сфера загалом є монополізована державою. […] На жаль, не так як у всьому світі, в Україні не створений ринок надання соціальних послуг», – зазначає Маріанна Онуфрик, керівник суспільних програм Інституту суспільно-економічних досліджень, під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Микола Кулеба, Уповноважений Президента України з прав дитини, підкреслює важливість розвитку місцевих інфраструктур, доступних для людей з особливими потребами. За минулий рік в 1,5 рази зросла кількість дітей в інклюзивних школах. Однак з 17 тисяч шкіл, всього третина має доступ до першого поверху для дітей з особливими потребами, 91 школа – до 2 поверху. «Єдина послуга, яку може надати держава дітям з особливими потребами – це ізоляція. […] Але інтернати не задовольняють їхні основні потреби – в якісному харчуванні, в якісному догляді, лікуванні, в безпеці. […] Рішенням є зміцнення соціальних послуг і навчання відповідних служб для того, щоб надавати сім’ям професійні послуги. […] Реформа інтернатів – це не просто їхнє закриття. Це оцінка кожної дитини, та забезпечення її необхідними послугами на рівні проживання», – зазначає Микола Кулеба.
«Індивідуалізація підходу до реформування сфери надання соціальних послуг, та перехід із загального рівня на рівень громад дає можливість почати працювати над розвитком необхідних навичок, важливих як для самих дітей, так і для громад загалом», – підкреслює Крістофер Ді Роcа, американський консультант із впровадження адресних рішень для людей з обмеженими можливостями.
