Мова ворожнечі присутня у майже 20% сюжетів вечірніх випусків новин на телеканалах, підконтрольних так званій «ДНР». За результатами моніторингу друкованих ЗМІ, мову ворожнечі виявили на 26% сторінок. З українського боку, у випусках регіональних телеканалів мови ворожнечі не виявили, у друкованих ЗМІ елементи мови ворожнечі присутні на 2% сторінок – переважно у цитатах речників АТО та офіційних осіб. Такі результати дослідження «Мова з ознаками ворожнечі у друкованих медіа Донбасу та на ТБ», проведеного ГО «Донецький інститут інформації» за підтримки МЗС Німеччини та у співпраці з німецькою медіа-організацією MіCT. Об’єктом моніторингу стали матеріали за березень-квітень 2017 року у 8 друкованих виданнях (по 4 з обох боків лінії розмежування), а також випуски новин за 3-й тиждень липня 2017 року на 4-х телеканалах (по два з обох боків лінії розмежування).
«Такі низькі показники мови з ознаками ворожнечі з українського боку не можна узагальнювати і поширювати на всі українські медіа, тому що медіа на Донбасі – специфічні. Ні для кого не таємниця, що там сильні місцеві фінансово-промислові групи, які мають певний погляд на вирішення конфлікту і впливають на медіа. По-друге, місцеві журналісти залучені у конфлікт і бачать ситуацію як вона є, потерпають від бойових дій. Це впливає на їхню позицію, і багато з них не можуть дозволити собі гучних заяв, які ми інколи бачимо у центральних ЗМІ. Там ЗМІ працюють більш обережно і конфліктно-чутливо», – зазначив Віталій Сизов, аналітик ГО «Донецький інститут інформації», під час презентації дослідження в Українському кризовому медіа-центрі.
Тематично зміст контенту на телеканалах українських і так званої «ДНР» майже ідентичний. Висвітлюють в основному соціальні проблеми (60-65%), майже не згадують економіку (6%) і бойові дії (хоча з боку «ДНР» згадок більше). «Головна різниця – 20% сюжетів каналів «ДНР», присвячені програмі «об’єднання народу Донбасу»: людей активно агітують єднатися, приїздити до них отримувати лікування, послуги і так далі», – зазначив Віталій Сизов. З українського боку про мешканців непідконтрольних територій згадок мало: 3% у телеканалу «Донбас» і 1% – «ДоТебе». Про те, як хтось із непідконтрольних територій приїхав скористатися своїми правами на цей бік, згадали буквально в одному сюжеті.
Подіям політичного життя в новинах українських телеканалів присвятили лише 3%, з боку «ДНР» – 9%, але майже всі їхні сюжети були про події на контрольованій урядом території і мали критичну спрямованість щодо української влади. Акціям протесту присвятили 5% сюжетів, при цьому телеканали так званої «ДНР» висвітлювали акції протесту на території, підконтрольній уряду. 13% присвятили надзвичайним подіям (телеканали «ДНР» – переважно на підконтрольній українській владі території). Але абсолютна більшість сюжетів – про події з того боку лінії розмежування, де працюють дані ЗМІ («ДНР» – 70%, українські регіональні – 80%). Попри очікування аналітиків, ЗМІ так званої «ДНР» присвятили подіям у Росії лише 4% сюжетів, 3% – міжнародним темам, з акцентом на Мінські домовленості та антиамериканську пропаганду. Українські телеканали взагалі ігнорували ці теми.
Автори дослідження рекомендують українським ЗМІ приділяти більше уваги проблемам повсякденного життя людей на непідконтрольній території, а також більше інформувати про те, які права реалізувати і які послуги можуть отримати від української влади українські громадяни з непідконтрольних територій. «Якщо ми прагнемо достукатися до людей, потрібно якось до них звертатися. Якщо ця тема взагалі не згадується, важко говорити про єдність країни, відновлення територіальної цілісності, якщо цієї єдності немає навіть у медіа-просторі»,- зауважив Віталій Сизов. Проте, зазначив він, за останні 2 роки ЗМІ на підконтрольній уряду території Донбасу стали більш професійними і показники довіри до них зростають.
Автори визнають, що вплинути на ЗМІ так званої «ДНР» неможливо, але закликають українські ЗМІ використовувати більш конфліктно-чутливу лексику, уникати образливих ярликів та узагальнень. «На побутовому рівні люди можуть не звертати увагу, але коли медіа починають це транслювати і навішувати ярлики, споживачі контенту також потрапляють під вплив цієї агресії. Ми можемо, використовуючи методи конфлікт-чутливої журналістики і міжнародний досвід, який стосується висвітлення конфліктів, через свій контент знижувати градус агресії у суспільстві», – зазначив Олексій Мацука, голова Громадського ТБ Донбасу.
Валерій Іванов, член Комітету журналістської етики, голова Академії української преси, коментуючи дослідження, закликав рішуче уникати пропаганди замість інформування і інтерпретації замість фактів, щоб не копіювати методи російських провладних ЗМІ. «Мова ворожнечі – це один з маркерів пропаганди, це має бути абсолютним табу. […] Якщо ми виходимо зі стандартів європейської журналістики і подивимося, як британські журналісти висвітлювали події в Ольстері і на Фолкленді, це зовсім інше. Якщо ми вживаємо мову ворожнечі – це вже пропаганда, а журналіст має дати інформацію. Читач має сам зробити висновки, журналіст не має права в інформаційних матеріалах давати свої оцінки», – наголосив він.