Роль ультраправих рухів в Україні: як другорядний чинник перетворився на «страшилку»

Існування ультраправих рухів на політичній арені в Україні ризикує мати серйозні наслідки для її переходу до демократії та національного об’єднання. Як не парадоксально, але небезпека не обумовлена здатністю радикальних правих партій привести Україну до націоналістичного авторитарного напряму; навпаки, вона породжується страхом та розбіжностями ультраправих. Після повалення уряду Януковича в лютому минулого року тривожні заяви багатьох коментаторів, які у більшості випадків не є експертами або тими, хто особливо добре розбирається в ситуації в Україні, просували ідею про те, що провідною силою на протестах Євромайдану був правий екстремізм.

Це правда, що «Правий сектор» разом з правою націоналістичною партією «Свобода» особливо активно брали участь в організації протестного руху на місцях. Всюдисущність червоно-чорних прапорів на Майдані, прапорів української націоналістичної групи епохи Другої світової війни, зокрема, демонструє наявність цих двох груп на площі. Крім того, це правда, що представники правих партій обіймають п’ять міністерських посад у тимчасовому уряді. Тим не менш, в період після перевороту заклик ультраправих рухів до українського народу поступово згасає. Політичний вплив ультраправих стає все більш маргінальним. На останніх президентських виборах кандидат від ВО «Свобода» Олег Тягнибок отримав 1,16% голосів, у той час як Дмитро Ярош, кандидат від «Правого сектору», отримав 0,7%. Це значно відрізняється від успіху правих на парламентських виборах 2012 року, де ВО «Свобода» отримала 10,4% голосів по всій країні.

У той час як ті ж самі критики звинувачують уряд у тому, що в ньому повно неонацистів та антисемітів, голова Асоціації єврейських організацій та общин України (ВААД) Йосип Зісельс заявив, що «провал ультраправих угруповань на виборах доводить все те правдиве, що ми знали про толерантний характер українського суспільства».

Кажуть, що фахівці в сфері комунікацій є шеф-кухарями, які здатні приготувати новини, використовуючи складні інгредієнти, такі як графічні зображення і вражаючі порівняння на додаток до запальних гасел і темних історичних довідок. Якщо ці елементи належним чином змішати з фактичними помилками, прописними істинами та дезінформуючими судженнями, вони будуть посилювати розгубленість і страх. Лише злегка скорегована відома цитата американського політолога Джона Мірсхаймера каже, що рецепт дуже простий: «Обманюйте вибірково, брешіть добре і в кінцевому підсумку будьте вправними у тому, що Ви робите».

Маючи це на увазі, непропорційна увага до ультраправих груп в українському протестному русі, особливо серед контрольованих Кремлем ЗМІ, здається, націлена на дискредитацію однієї із найбільш вражаючих масових акцій громадянської непокори в історії Європи. Україна є молодою державою, якій не вистачає консолідованої демократичної традиції, яка б дозволила українському народові та державним інститутам легко врегульовувати спроби поставити під загрозу крихкий перехідний процес.

Те, що сталося в Італії минулого місяця, є прикладом. 24 червня 2014 року член парламенту Марта Гранде, учасниця «Руху 5-и зірок», виголосила палку промову в парламенті, в якій засуджувала жахливі злочини, які нібито скоєні українськими військовими проти сепаратистів, аргументуючи це знімками, які пізніше визнали підробленими. На той момент вона отримала співчуття від Асамблеї, збільшуючи праведне обурення серед слухачів. Через три дні після її виступу в італійському парламенті з’явилася правда, і Гранде була змушена публічно вибачитися за свої заяви.

Як в насильницькому, так і в ненасильницькому опорі урядові Януковича в Києві взяли участь представники майже всіх політичних таборів, а також велика кількість протестувальників, які не мали визначеної політичної ідеології. Непропорційна увага в деяких міжнародних ЗМІ до ультраправих радикалів є невиправданою і шкідливою, оскільки в даний час їх роль у формуванні нової демократії є маргінальною.

Джузеппе Ді Лучія для Українського кризового медіа – центру