Київ, 10 березня 2014 року. Нещодавно Російська Федерація збільшила свою військову присутність на території України, в Криму, і почала блокувати українські військові бази, а також обмежувати їх ефективність шляхом відключення електрики, блокування доступу до їжі та води та інших першочергових потреб. Президент РФ В. Путін намагається виправдати ці дії як відповідь Росії на нестабільність та етнічний конфлікт, на прихід праворадикалів до влади, на загрозу російськомовному населенню та порушення прав людини, а також на легітимні історичні права Росії на Кримський півострів. Жодне з цих виправдань не є правдивим, незважаючи на те, що на перший погляд, вони здаються правдоподібними. І ось чому.
До вторгнення російських військ до Криму півострів був спокійним та мирним регіоном, туристичним об’єктом, який відвідували близько 6 мільйонів туристів щорічно. Одразу після прибуття російських військових та проросійських «добровольців» території навколо українських військових баз охопила хвиля численних актів насильства, відбувались атаки на журналістів, погрози кримським татарам та блокування доріг. Російська окупація Криму вже посіяла хаос, спричинила нестабільність та дуже імовірну можливість поширення етнічного конфлікту в регіоні.
Для виправдання вторгнення Президент Росії Путін заявляє, що право-радикальні екстремісти прийшли до влади в Києві, хоча на даний момент немає їх жодного представника в уряді України. Найбільш радикальне крило – «Правий сектор» – не представлений в українському парламенті. Більше того, з моменту його заснування в листопаді 2013 року ні «Правий сектор», ні організації, що входять до його складу, не були помічені в участі у злочинах на етнічному, релігійному чи расовому підґрунті. Численні міжнародні організації-спостерігачі стверджують, що, незважаючи на зростання популярності партій правого спрямування в Україні, країна не знаходиться під загрозою расової чи етнічної нетерпимості. Насправді, навіть у виконавчій владі на державному та регіональному рівнях присутні представники багатьох національностей: в.о. Президента України – росіянин за національністю та християнин євангелічної віри; в.о. міністра оборони – наполовину ром; в.о. міністра внутрішніх справ – етнічний вірменин, який виріс на сході України. Новий губернатор Дніпропетровщини, на сході України – єврей. З іншого боку, в Росії відомі випадки побиття та вбивства людей з Азії та Африки, а також підпалу їх помешкань. Минулого року район Москви Бірюльово став місцем значних погромів проти мігрантів з Центральної Азії.
Свідоме спотворення реальності – захист російськомовного населення, яке нібито притісняють, – є ще одним поясненням Путіна причин вторгнення російських військ. Права російськомовних в Україні є точно такими ж, як, наприклад, права іспаномовних громадян в США – знання української є необхідним для роботи в громадській сфері та для отримання вищої освіти, проте в інших сферах життя російська мова використовується нарівні з українською. Цікаво, що багато лідерів Майдану та членів нинішнього уряду – російськомовні.
Заява про масові порушення прав людини в Україні не витримує жодної критики. МЗС Росії жодного разу не рекомендувало своїм громадянам утриматись від поїздок в Україну. Більше того, жодна російська компанія в Україні не евакуювала чи відкликала своїх співробітників під час збройних сутичок на Майдані. Якби російська влада насправді вважала, що існувала реальна загроза їх громадянам чи російськомовним жителям, ситуація була б очевидно іншою.
Насамкінець, Росія спекулює на темі її легітимних прав на українську територію, оминаючи увагою той факт, що Крим був приєднаний до Росії на 62 роки пізніше, ніж Естонія та Латвія, де близько половини мешканців є російськомовними або росіянами за національністю. Сучасний етнічний склад населення Криму, на відміну від ситуації в Косово, не склався внаслідок природніх демографічних процесів, він є результатом депортації за наказом Й.Сталіна у 1944 році місцевих мешканців Криму – кримських татар, греків, вірмен – та насильницького переселення людей з континентальної Росії на їх місце.
Дослідивши вищеназвані причини, названі Кремлем для виправдання початку військового вторгнення в український Крим, варто задуматись, якими є справжні причини для цього.
