Які ризики закладені у «формулі Штайнмаєра» та Мінському протоколі, які перспективи врегулювання конфлікту на Донбасі, та що для цього потрібно і чого не можна робити Україні? Представники громадянського суспільства та парламентських фракцій висловили свої застереження та рекомендації для влади під час круглого столу в Українському кризовому медіа-центрі.
Серед них наступні:
- Вирішувати проблему з комунікацією між владою та українським суспільством, владою і міжнародною спільнотою;
- Розглядати питання Криму і Донбасу лише в одному пакеті;
- Переглянути необхідність виконувати Мінський протокол, шукати альтернативи Мінську-2;
- Уникати використання терміну «Мінські угоди», оскільки він викривлює правову природу документу, підписаного у Мінську;
- Не сподіватися на швидке досягнення миру, посилювати обороноздатність країни, збільшувати видатки на оборону;
- Визначити, яким буде перехідний період реінтеграції окупованих територій;
- Диференціювати відповідальність для громадян, які так чи інакше співпрацювали з окупаційною владою, залежно від тяжкості злочинів;
- Створити координаційний центр з питань гібридної війни;
- Почати широке обговорення стратегії розвитку країни;
- Підтримувати діалог між владою та громадянським суспільством.
Народний депутат від «Слуги народу» Олександр Качура зазначив, що пропозиції, які пролунали під час круглого столу, обговорять на засіданні фракції.
Нижче ми зібрали для вас основні тези учасників обговорення.
Олександр Качура, народний депутат України, партія «Слуга народу»:
– Ми хотіли б запевнити суспільство, що жодної капітуляції нема. Президент і наша політична партія діє виключно в інтересах українського народу. Ми з вами на одному боці. Давайте сконцентруємося на єднанні, щоб спільно створити сильну позицію.
– Останнім часом владу жорстко критикують, але не пропонують нічого натомість. Ми хочемо почути пропозиції і зробити висновки, які можуть у подальшому бути впроваджені Офісом Президента і фракцією у парламенті.
– Ми не будемо приймати закон [щодо Донбасу] без обговорення з громадськістю, він буде написаний в українському парламенті у діалозі з українським народом.
Ірина Геращенко, народна депутатка України, cпівголова фракції «Європейська солідарність»:
– Раніше будь-які ідеї обговорювалися у пакеті з ключовою, безпековою частиною, до якої відносяться дотримання режиму тиші, виведення російських військ і техніки і питання кордону. У цьому контексті мене дуже бентежить, що ми бачимо обговорення лише політичного блоку, де відповідальність покладається лише на Україну, і виводить Росію з-під будь-якої відповідальності – тому що безпекова складова не обговорюється.
Перед переговорами Путін завжди влаштовував загострення на фронті, щоб підняти ставки і диктувати свої умови. Підписання «формули Штайнмаєра» напередодні переговорів у нормандському форматі – це нове Дебальцеве, тільки тепер для нинішнього президента, тому що це серйозно послаблює позиції України і піднімає ставки.
– З Путіним домовитися неможливо, тому важливо не підігрувати Росії і діяти з позиції захисту українського суверенітету і територіальної цілісності, не понижуючи планку вимог до Росії.
– Важливо, щоб представники влади говорили «одним голосом».
– Верховна Рада має бути залучена до цього процесу. Майданчиком для співпраці може бути Тимчасова спеціальна комісія з питань реінтеграції, яка вже розпочинає свою роботу.
Інна Совсун, народна депутатка України, партія «Голос»:
– Щоб розуміти, як врегулювати цей конфлікт, ми маємо бути свідомі, чому Путін напав на Україну. Єдина причина російської агресії – демократизація України. Це те, чого Росія боїться найбільше. Мета Путіна – неіснування демократичної суверенної Української держави. Йти на перемовини з Путіним, не розуміючи причин цієї агресії, не маючи певності, що міжнародні партнери розуміють і підтримують українську позицію – вкрай небезпечно.
– Україні потрібно активніше демонструвати свою суб’єктність і пояснювати світові, що є причиною російської агресії, що Росія є ворогом демократії у всьому світі, та вибудовувати мережу підтримки України на міжнародному рівні довкола основі спільних цінностей. Поки що незрозуміло, як ця мережа буде вибудовуватися. У плані дій Уряду серед цілей Міністерства закордонних справ протидія російській агресії не визначена як ціль.
Роман Безсмертний, екс-представник України у Тристоронній контактній групі в Мінську:
– Потрібно перестати думати про те, що мир ось-ось настане. На порядку денному розгортання не лише нових міжнародних конфліктів, а можливо й глобального конфлікту, із застосуванням сучасної зброї. Нам потрібно розбудовувати оборонно-промисловий комплекс і реформувати державу, враховуючи нові виклики, аби бути готовими захищати себе і стати складовою глобальної безпеки. Нам не лише не можна скорочувати видатки на оборону, а, навпаки, потрібно збільшувати їх.
– Зовнішня політика має бути спрямована на формування певного блоку для стримування просування російської агресії, збройної та інформаційної, у Центральну Європу та Європу в цілому. Для цього необхідні ініціативи, які б стосувалися формування системи безпеки країн Міжмор’я. Це буде суб’єктивізувати Україну і на континенті, і у світі.
– Потрібна активізація дій у Парижі та Берліні, але не діями міністра закордонних справ. Це повинна бути спеціальна уповноважена президентом особа для таких переговорів, аби, з урахуванням нинішньої ситуації, запропонувати нову модель, новий зміст для діалогу. «Формула Штайнмаєра» вже «скинута з воза», крутити платівку довкола неї немає сенсу.
Андрій Юсов, представник «Руху опору капітуляції»:
– Більше половини українців проти особливого статусу ОРЛДО, амністії бойовиків і федералізації. Акції протестів почалися тому, що від влади почали лунати меседжі на зразок «припинити війну», «капітуляція вже відбулася» тощо, і активна частина суспільства відчула небезпеку для держави і національних інтересів. Це не «технологія», це природня реакція суспільства. Капітулянтську риторику слід припинити і наголошувати на пріоритетності безпекового блоку – щоб українське суспільство чітко почуло, що спершу має бути забезпечено контроль на українсько-російському кордоні, потім всі інші процеси. Тоді градус напруги спаде.
– Потрібно синхронізувати позицію влади: зараз вона не об’єднана. Протягом одного тижня від різних представників «Слуги народу» або команди президента можуть лунати різні за змістом і тональністю заяви. Це також провокує протестні настрої.
– Важливо, щоб ТСК у парламенті стала місцем для дискусіями між партією влади, опозиційними партіями та експертним і громадським середовищем. Наявність такого майданчика буде жестом доброї волі від Офісу Президента.
– Наша вимога щодо відставки керівника Офісу Президента зберігається, тому що він своїми публічними заявами щоразу збурює суспільство і підставляє президента.
Андрій Сенченко, голова ГО «Сила права»:
– Раніше нас переконували, що є вибір між Мінськими домовленостями і «війною до останнього солдата». Зараз говорять, що або «формула Штайнмаєра», або «паркан навколо Донбасу». Але ми ще не використали усіх можливостей у рамках Будапештського меморандуму.
– Питання Донбасу і Криму не можна розділяти;
– Потрібно диференціювати відповідальність перед законом для людей, які знаходяться на окупованих територіях, залежно від тяжкості злочинів, які вони скоїли. Це чітко зафіксує для людей, які не скоювали злочинів, що вони для нас не вороги, і це руйнує «паркан» нерозуміння та ненависті, який Росія вибудовує довкола Криму та Донбасу. Такі пропозиції вже є, але влада колишня і нова цього питання не торкалася.
– Вибори в ОРДЛО мають відбуватися лише після перехідного періоду, коли відбудеться повернення до мирного життя. Цей перехідний період може тривати 3-5 років. На увесь перехідний період українська влада має взяти на себе повну відповідальність за відновлення нормального мирного життя.
Олександр Данилюк, керівник Центру оборонних реформ:
– Величезною проблемою є використання терміну «Мінські угоди». Мінських угод як міжнародного договору не існує – існує протокол Тристоронньої контактної групи. Це означає, що ні Мінськ-1, ні Мінськ-2, ні Мінськ-3 не є зобов’язуючими – це папірець, на якому не стоять підписи навіть представників Франції та Німеччини. Україна потрапила в пастку: навіть якщо Україна виконає усе, прописано у Мінську, Росія все одно нікому нічого не винна.
Мінський формат себе вичерпав. Цей процес від початку був потрібен винятково для того, щоб забезпечити стабільність на лінії зіткнення і досягти припинення вогню. Цього не відбулося, а вимоги Росії щоразу зростали. Те що Росія, і, на жаль, Німеччина та Франція намагаються отримати з цього формату – підійти до того, щоб зняти з Росії санкції.
– Ми повинні говорити не про те, як змусити росіян піти з Донбасу: навіть якщо ми підемо на федералізацію, вони звідти не підуть. Зараз головне завдання – думати про те, що робити, щоб санкції проти Росії не були зняті і, навпаки, були посилені. Для цього ми самі маємо стати прикладом і не дозволяти собі жодного бізнесу з Росією. А також – говорити про те, що Росія порушила свої міжнародні зобов’язання у рамках Будапештського меморандуму, і шукати нові формати перемовин.
– Ця війна є гібридною і багатовимірною, тому потрібно налагодити взаємодію усіх державних структур для протидії цим викликам. Ця платформа має включати не лише представників влади, а й інших груп, які стоять на позиціях захисту державного суверенітету. Потрібно не шукати ворогів всередині країни, а зосередитися на розбудові нашої стійкості.
Аля Шандра, головна редакторка EuromaidanPress:
– Шукаючи спосіб вирішити конфлікт на Донбасі, ми маємо розуміти, чого хоче наш противник. Це федералізація України і закріплення постійного особливого статусу Донбасу. Це мета Росії у цих перемовинах і вона від неї не відступиться. Ми можемо згадати долю Мінська-1 та мирного плану Порошенка – все також розпочиналося із віри Петра Порошенка в те, що швидкий мир можливий.
– Мінськ-2 суттєво відрізняється від Мінська-1, який, зокрема, передбачав першим кроком те, що зона безпеки встановлюється на українсько-російському кордоні. В ньому вже закладені положення, які є капітуляційними для України. Коли президент Зеленський каже про те, що червоні лінії ми не переступимо і що капітуляції не буде, ми маємо розуміти, що це суперечить тексту Мінську-2. Немає способів виконати Мінськ-2 і не капітулювати, оскільки він вже окреслює те, що Україна отримує контроль над кордоном після виборів, що в Конституції України закріплюється особливий статус Донбасу, який має бути узгодженим з представниками ОРДЛО, і що приймається постійне законодавство стосовно цього особливого статусу.
– Прослідковуючи еволюцію планів для вирішення конфлікту на Донбасі, стає очевидним, що саме це і було метою Росії, яку вона здобула завдяки військовому наступу та шантажу європейських лідерів загрозою повномасштабної війни в Європі. Відтак, Мінськ-2 є пасткою для України, його виконати, не капітулювавши, неможливо. Відтак, справжня проблема для України є не «формула Штайнмаєра», а Мінський протокол.
– Україна може продовжувати імітацію імплементації Мінського протоколу, яка відбувалася останні 5 років, сподіваючись, що санкції, прив’язані до цього необов’язкового документу, не знімуть. Або ми можемо шукати шлях прив’язати санкції до факту російської агресії.
Юрій Гудименко, представник партії «Демократична сокира», співорганізатор «Руху опору капітуляції»:
– Головне що ми вимагаємо від влади – окреслити, де ви бачите Україну у майбутньому: чи вона у НАТО, чи в ЄС, чи вона дружить з Росією. Потрібна стратегія.
– Потрібно комунікувати суспільству ідею про те, що Україна ще довго буде воювати з Росією. У них (Кремля) є мета – повернути Україну під свій повний контроль, і вони до неї йдуть різними шляхами. І вони зараз ближче до виконання своєї мети, ніж ми до того, щоб позбутися ризику потрапити знову у Російську імперію.
