Menu

Правозахисний план дій для влади: найбільший прогрес – з визначенням статусу політв’язнів – правозахисники

Правозахисний порядок денний для парламенту. УКМЦ 08.11.2019

WATCH IN ENGLISH

Правозахисники розповіли, на якому етапі знаходиться виконання 13 пунктів «правозахисного плану дій» для нової Верховної Ради. Його підготували під час парламентських виборів низка громадських організацій з платформи «Правозахисний план дій». Протягом перших місяців роботи парламенту вони відстежували, як депутати здійснюють свої обіцянки щодо дотримання й захисту прав людини.

Перший пункт у «плані дій» – ухвалити розроблені Конституційною комісією зміни до Розділу ІІ Конституції про захист прав та основоположних свобод людини і громадянина. «Від часу ухвалення чинної Конституції, відбулися суттєві зміни у геополітичному просуванні України, і закріплений обсяг прав і свобод вже не зовсім співвідноситься з європейськими стандартами. Але це не може робитися поспіхом. Це має бути ретельна робота конституційної комісії і всього парламенту», – зазначає Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини.

Другий пункт – скасування мораторію на купівлю/продаж землі сільськогосподарського призначення та ухвалення закону про обіг землі. Олександр Павліченко нагадав, що вже є прецедент рішення Європейського суду з прав людини на користь українських громадян («Зеленчук і Цицюра проти України»), яким встановлено, що мораторій порушує право на володіння майном. «Тут ми також наголошуємо, що це може бути просто зняття мораторію: спершу потрібно продумати державну політику, як буде контролюватися і регулюватися володіння землею», – додав правозахисник.

Третєратифікувати Римський статут, Стамбульську конвенцію та ухвалити законопроект про воєнних злочинців для подолання проблеми з безкарністю. «Ратифікація Римського статуту потрібна, в першу чергу, самій Україні. Вже зараз Міжнародний кримінальний суд на етапі попереднього вивчення справи і досліджує, що відбувалось і відбувається в Криму та на Донбасі, але Україна у цьому процесі має тільки обов’язки. Ратифікація Римського статуту надасть Україні права для того, щоб розслідування відповідало потребам справедливості. Для людей, які проживають в окупації, Міжнародний кримінальний суд – чи не єдина надія на справедливість і шанс, що Путіна і його поплічників можуть притягнути до відповідальності. Перспектива створення міжнародного трибуналу щодо цих подій доволі примарна», – пояснює Олександра Матвійчук.

Детальніше про те, навіщо Україні ратифікувати Римський статут >>>

Четверте – врегулювати правовий статус осіб, які незаконно затримані окупаційною владою у Криму, ОРДЛО або утримуються на території Росії, та визначити, на  яку підтримку держави вони можуть розраховувати.

«По цьому пункту найбільший прогрес: законопроект оприлюднюють сьогодні. Проект закону визначає 3 категорії осіб, яким може надаватися такий захист від держави: особи, позбавлені волі з політичних мотивів на території окупованих Криму, Донбасу і в Росії – за нашими даними, 87 осіб; цивільні заручники на Донбасі, які перебувають у полоні – щонайменше 120 осіб; і військовополонені, які досі знаходяться там – що найменше 28 осіб)», – зазначила Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини.ZMINA.

Законопроект передбачає створення реєстру таких осіб та щорічну грошову допомогу родинам на час, поки вони залишаються у неволі, разову грошову допомогу після звільнення, безоплатну медичну допомогу та психологічні консультації, відшкодування за правову допомогу, допомогу з працевлаштуванням після звільнення та інше. Законопроект поширюватиметься не тільки на людей, які зараз перебувають у місцях несвободи, а й осіб, які вже були звільнені. За 5 з половиною років російської агресії, їх вже близько 3 тисяч.

П’яте – вдосконалення механізмів притягнення до відповідальності за дискримінацію та злочини на ґрунті ненависті. «Є законопроект, який частково вирішує проблему – №0931. Цей законопроект був внесений ще у 2015 році і пройшов перше читання у 2016 році. Він гармонізує українське законодавство з нормами ЄС», – зазначила Тетяна Печончик.

Шосте – продовження судової реформи та ухвалення змін до Кримінального процесуального кодексу щодо суду присяжних. Законопроект вже підготовлений.

Сьоме – реформа Служби безпеки України: позбавлення її невластивих функцій, приведення до міжнародних стандартів, зокрема, розвиток механізмів парламентського контролю за її діяльністю.

Восьме – розробити закон щодо щорічного звітування правоохоронних органів у парламенті про обсяги та результати слідчо-розшукових та оперативно-розшукових дій.

Дев’яте – спростити чинну систему реєстрації місця проживання. «За дослідженням, яке провела наша організація разом з партнерами, в Україні близько 7 мільйонів осіб мешкають не за місцем реєстрації. Через це вони мають низку проблем з реалізацією своїх політичних, соціальних та економічних прав. Ми пропонуємо, щоб реєстрація місця проживання мала повідомний характер: людина просто повідомляє, де проживає на даний момент. Це вигідно і для держави, тому що місцеві громади отримають точнішу інформацію, скільки людей у них фактично мешкають і зможуть ефективніше планувати бюджети», – пояснює Тетяна Печончик.

У цьому напрямку вже є перші кроки. Розробити такий комплексний закон доручили Міністерству внутрішніх справ, громадські експерти підготували «білу» і «зелену» книги реформи.

Десяте – ухвалення національної моделі перехідного правосуддя. «Це питання амністії, відшкодування шкоди, завданої у результаті збройної агресії, визначення причин конфлікту, створення інституційної стабільності, та інші дії», – зазначає Олександр Павліченко. Правозахисники спільно з Уповноваженим ВР з прав людини розробили проект закону «Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту». Зараз відбувається доопрацювання моделі у рамках робочої групи комісії з питань правової реформи.

Одинадцяте – реформування кримінальної виконавчої служби і пенітенціарної системи, щоб забезпечити кращий захист прав осіб, позбавлених волі.

Дванадцяте – вдосконалення законодавства про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, що зробить цей орган більш незалежним і фаховим. Зокрема, потрібно усунути протиріччя у процедурі обрання омбудсмена:  в одному законі передбачається таємне голосування, в іншому –відкритим.

Тринадцятий пункт – створити інституційний механізм для співпраці держави з правозахисниками, який не залежатиме від політичної кон’юнктури, та започаткувати щоквартальні зустрічі з парламентськими фракціями. Про таку зустріч вже домовляються.