Правозахисники розповіли, на якому етапі знаходиться виконання 13 пунктів «правозахисного плану дій» для нової Верховної Ради. Його підготували під час парламентських виборів низка громадських організацій з платформи «Правозахисний план дій». Протягом перших місяців роботи парламенту вони відстежували, як депутати здійснюють свої обіцянки щодо дотримання й захисту прав людини.
Перший пункт у «плані дій» – ухвалити розроблені Конституційною комісією зміни до Розділу ІІ Конституції про захист прав та основоположних свобод людини і громадянина. «Від часу ухвалення чинної Конституції, відбулися суттєві зміни у геополітичному просуванні України, і закріплений обсяг прав і свобод вже не зовсім співвідноситься з європейськими стандартами. Але це не може робитися поспіхом. Це має бути ретельна робота конституційної комісії і всього парламенту», – зазначає Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини.
Другий пункт – скасування мораторію на купівлю/продаж землі сільськогосподарського призначення та ухвалення закону про обіг землі. Олександр Павліченко нагадав, що вже є прецедент рішення Європейського суду з прав людини на користь українських громадян («Зеленчук і Цицюра проти України»), яким встановлено, що мораторій порушує право на володіння майном. «Тут ми також наголошуємо, що це може бути просто зняття мораторію: спершу потрібно продумати державну політику, як буде контролюватися і регулюватися володіння землею», – додав правозахисник.
Третє – ратифікувати Римський статут, Стамбульську конвенцію та ухвалити законопроект про воєнних злочинців для подолання проблеми з безкарністю. «Ратифікація Римського статуту потрібна, в першу чергу, самій Україні. Вже зараз Міжнародний кримінальний суд на етапі попереднього вивчення справи і досліджує, що відбувалось і відбувається в Криму та на Донбасі, але Україна у цьому процесі має тільки обов’язки. Ратифікація Римського статуту надасть Україні права для того, щоб розслідування відповідало потребам справедливості. Для людей, які проживають в окупації, Міжнародний кримінальний суд – чи не єдина надія на справедливість і шанс, що Путіна і його поплічників можуть притягнути до відповідальності. Перспектива створення міжнародного трибуналу щодо цих подій доволі примарна», – пояснює Олександра Матвійчук.
Детальніше про те, навіщо Україні ратифікувати Римський статут >>>
Четверте – врегулювати правовий статус осіб, які незаконно затримані окупаційною владою у Криму, ОРДЛО або утримуються на території Росії, та визначити, на яку підтримку держави вони можуть розраховувати.
«По цьому пункту найбільший прогрес: законопроект оприлюднюють сьогодні. Проект закону визначає 3 категорії осіб, яким може надаватися такий захист від держави: особи, позбавлені волі з політичних мотивів на території окупованих Криму, Донбасу і в Росії – за нашими даними, 87 осіб; цивільні заручники на Донбасі, які перебувають у полоні – щонайменше 120 осіб; і військовополонені, які досі знаходяться там – що найменше 28 осіб)», – зазначила Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини.ZMINA.
Законопроект передбачає створення реєстру таких осіб та щорічну грошову допомогу родинам на час, поки вони залишаються у неволі, разову грошову допомогу після звільнення, безоплатну медичну допомогу та психологічні консультації, відшкодування за правову допомогу, допомогу з працевлаштуванням після звільнення та інше. Законопроект поширюватиметься не тільки на людей, які зараз перебувають у місцях несвободи, а й осіб, які вже були звільнені. За 5 з половиною років російської агресії, їх вже близько 3 тисяч.
П’яте – вдосконалення механізмів притягнення до відповідальності за дискримінацію та злочини на ґрунті ненависті. «Є законопроект, який частково вирішує проблему – №0931. Цей законопроект був внесений ще у 2015 році і пройшов перше читання у 2016 році. Він гармонізує українське законодавство з нормами ЄС», – зазначила Тетяна Печончик.
Шосте – продовження судової реформи та ухвалення змін до Кримінального процесуального кодексу щодо суду присяжних. Законопроект вже підготовлений.
Сьоме – реформа Служби безпеки України: позбавлення її невластивих функцій, приведення до міжнародних стандартів, зокрема, розвиток механізмів парламентського контролю за її діяльністю.
Восьме – розробити закон щодо щорічного звітування правоохоронних органів у парламенті про обсяги та результати слідчо-розшукових та оперативно-розшукових дій.
Дев’яте – спростити чинну систему реєстрації місця проживання. «За дослідженням, яке провела наша організація разом з партнерами, в Україні близько 7 мільйонів осіб мешкають не за місцем реєстрації. Через це вони мають низку проблем з реалізацією своїх політичних, соціальних та економічних прав. Ми пропонуємо, щоб реєстрація місця проживання мала повідомний характер: людина просто повідомляє, де проживає на даний момент. Це вигідно і для держави, тому що місцеві громади отримають точнішу інформацію, скільки людей у них фактично мешкають і зможуть ефективніше планувати бюджети», – пояснює Тетяна Печончик.
У цьому напрямку вже є перші кроки. Розробити такий комплексний закон доручили Міністерству внутрішніх справ, громадські експерти підготували «білу» і «зелену» книги реформи.
Десяте – ухвалення національної моделі перехідного правосуддя. «Це питання амністії, відшкодування шкоди, завданої у результаті збройної агресії, визначення причин конфлікту, створення інституційної стабільності, та інші дії», – зазначає Олександр Павліченко. Правозахисники спільно з Уповноваженим ВР з прав людини розробили проект закону «Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту». Зараз відбувається доопрацювання моделі у рамках робочої групи комісії з питань правової реформи.
Одинадцяте – реформування кримінальної виконавчої служби і пенітенціарної системи, щоб забезпечити кращий захист прав осіб, позбавлених волі.
Дванадцяте – вдосконалення законодавства про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, що зробить цей орган більш незалежним і фаховим. Зокрема, потрібно усунути протиріччя у процедурі обрання омбудсмена: в одному законі передбачається таємне голосування, в іншому –відкритим.
Тринадцятий пункт – створити інституційний механізм для співпраці держави з правозахисниками, який не залежатиме від політичної кон’юнктури, та започаткувати щоквартальні зустрічі з парламентськими фракціями. Про таку зустріч вже домовляються.
