Було багато питань про те, що спричинило масові протести в Україні, ескалацію конфлікту та кровопролиття, подальше призначення нового тимчасового уряду та збільшення кількості російських військових сил на півдні України. Нижченаведена хронологія може допомогти Вам зробити власний висновок щодо того, що сталося і чому.
Березень 2010 р. Після зустрічі з президентом Європейської комісії Жозе Мануелем Баррозу Віктор Янукович заявив, що Україна приступить до реалізації курсу на європейську інтеграцію. З цього часу Україна провела комплексний план дій, спрямованих на перехід до європейських стандартів в усіх сферах – політичній, економічній та соціальній.
21 листопада 2013 р. Кабінет Міністрів України призупинив процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в «інтересах національної безпеки».
Ввечері 21 листопада 2013 р. люди вийшли на вулиці в центрі Києва і зібралися на Майдані Незалежності на підтримку європейської інтеграції.
25 листопада 2013 р. Протягом прес-конференції Віктор Янукович сказав, що він захоплюється громадянами за їхню громадську позицію. «Як реагувати? Це мирна демонстрація. Так, будь ласка… Все, що не заборонено законом України. Ми привикли до цього… Я аплодую тим, хто вийшов підтримати європейську інтеграцію» – прокоментував він.
27 листопада 2013 р. Віктор Янукович заявив, що Україна повинна отримати план розвитку для створення стабілізаційного фонду після підписання Угоди про асоціацію з ЄС. «За різними підрахунками, необхідно щонайменше 20 млрд євро щорічно. Всього до 2017 р. потрібно 160 млрд євро», – сказав він.
29 листопада 2013 р. У Вільнюсі підписано договори між ЄС та країнами Східного партнерства; однак, найважливіший договір – Угоду про асоціацію з Україною – підписано не було.
4:15 ранку, 30 листопада 2013 р. Спеціальний підрозділ міліції по боротьбі з організованою злочинністю «Беркут» на Майдані Незалежності жорстоко розігнав людей, які протестували проти рішення влади про призупинення переговорів з Європейським Союзом. Як розказують очевидці, молодих хлопців і дівчат били палицями та ногами. У результаті, більш, ніж 50 людей було поранено. Влада виправдала свої дії заявою, що протести не дозволяли встановити новорічну ялинку на час зимових свят.
1 грудня 2013 р. Київ зібрався на перше Віче, чи загальні збори громадян. (З того часу їх проводили кожну неділю опівдні.) Учасники були обурені жорстокістю міліції, проявленою до мирних і беззбройних демонстрантів, та вимагали відставки Кабінету Міністрів і розслідування подій 30 листопада 2013 р. Згідно інформації з різних джерел, у цей день в центрі Києва зібралося від 700 000 до 1,5 млн людей.
Ніч з 10 на 11 грудня 2013 р. «Беркут» разом зі співробітниками Внутрішніх військ зробили спробу зачистити вулицю Хрещатик та Майдан Незалежності. Згідно різних підрахунків, кілька тисяч «співробітників правоохоронних органів» взяли участь в атаці. Блокпости ДАІ та вантажівки перекривали дороги до центру міста. Незважаючи на це, до 5 год. ранку більш, ніж 15 000 жителів Києва, яких розбудили сигналізуючі про надзвичайний стан церковні дзвони, прийшли захищати Майдан.
20 грудня 2013 р. Генеральний прокурор України Віктор Пшонка заявив, що згідно результатів розслідування, самі демонстранти були винні у репресіях «Беркуту» 30 листопада, тому що вони стояли на дорозі встановлення новорічної ялинки і чинили опір представникам правоохоронних органів.
Влада не почула людей на Майдані. Не зважаючи на мінусову температуру повітря та провокації зі сторони чиновників, люди продовжували вимагати змін.
16 січня 2014 р. Прийняття «Диктаторських законів», включно з правом блокування веб-сайтів, покаранням за встановлення палаток і звукового обладнання для демонстрацій, забороною носіння шоломів під час демонстрацій, та вимогою перереєстрації організацій, які отримували фінансування з-за кордону.
Незабаром після цього почалися підпали машин і напади на учасників демонстрацій. Кілька тисяч так званих «тітушок» (найнятих головорізів) прибули до Києва. Вони нападали на людей і намагалися спровокувати бійки, які припинялися загонами Самооборони Майдану.
19 січня 2014 р. Ситуація загострилася. Приблизно о 15 год., після щотижневого Віче, кілька сотень людей намагалися прорватися до будинку Верховної Ради (українського парламенту) через блокпости підрозділів міліції на вул. Грушевського біля стадіону «Динамо» імені В.Лобановського. «Беркут» відповів світло-шумовими гранатами, сльозогінним газом, гумовими кулями та водометами (використання водометів при мінусовій температурі строго заборонено міжнародними конвенціями).
22 січня 2014 р. Протистояння на вул. Грушевського продовжується. Згідно офіційних даних, у цей день загинуло троє протестувальників. Вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський були вбиті з вогнепальної зброї на вул. Грушевського. Юрія Вербицького знайшли мертвим у лісі, куди його вивезли невідомі.
Згідно даних медичного центру Майдану, цього дня у результаті сутичок було поранено більш, ніж 90 осіб. Переважали травми від поранень резиновими кулями, осколкові поранення обличчя та хімічні опіки.
18 лютого 2014 р. Сутички між активістами Майдану та підрозділами правоохоронних органів відновилися у центрі Києва у день, коли було проведено засідання українського парламенту.
Влада відповіла світло-шумовими гранатами, побиттям активістів та використанням вогнепальної зброї. До вечора «Беркут» та Внутрішні війська відтіснили мітингувальників назад на Майдан Незалежності.
20 лютого 2014 р. Вранці, під час ескалації конфлікту між сторонами, більш, ніж 90 осіб було вбито, більшість з них були розстріляні снайперами. Українська опозиція скликала позачергове засідання парламенту. Члени парламенту прийняли рішення відкликати всіх співробітників правоохоронних органів з Києва.
21 лютого 2014 р. Після багатогодинних переговорів між владою та опозиційними партіями за участі європейських та російських офіційних посередників сторони оголосили про підписання компромісного договору, який передбачав повернення до Конституції 2004 р., формування нового уряду і проведення дострокових президентських виборів не пізніше, ніж у грудні 2014 р.
Вночі на 22 лютого 2014 р. президент Янукович раптово втікає з столиці.
22 лютого 2014 р. Верховна Рада України прийняла постанову «про самоусунення президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів президента України» на 25 травня 2014 р. Наступного дня президентські обов’язки були покладені на спікера парламенту Олександра Турчинова.
27 лютого 2014 р. Верховна Рада України призначила лідера партії «Батьківщина» Арсенія Яценюка на посаду прем’єр-міністра. Безпрецедентна кількість членів парламенту – 371 депутат – проголосувала за резолюцію №4302.
У кінці лютого раптове збільшення чисельності російських збройних сил у межах України стало очевидним. У Криму російські війська намагалися захопити українські військові об’єкти, кораблі та прикордонні пости. Російська Федерація заперечувала приналежність цих військ до російської армії не зважаючи на численні докази протилежного.