Наша розповідь про те, як у Чугуєві Харківської області долучають до творчості дітей у той час, коли місто обстрілюють чи не щодня. Жахливі руйнування тут повсюди, ситуація залишається напруженою, проте місцева громада, що через війну скоротилася майже вдвічі, живе, вірить у перемогу. Художниця-педагогиня Любов Пономарьова вирішила продовжити заняття з дітьми під час війни, бо вважає, що саме зараз вони потребують піклування та уваги.
Доленосний вибір майже в пелюшковому віці!
Любов Пономарьова – одна з тисяч вихованців художньої школи ім. Рєпіна. Саме мальовнича батьківщина всесвітньо уславленого художника Іллі Рєпіна в передмісті Харкова продовжує традиції, закладені тут попередніми поколіннями живописців. Любов з посмішкою згадує, як ще в зовсім ранньому віці розмалювала губною помадою постільну білизну. Втім, мудрі батьки не насварили дівчинку, натомість допомогли розкрити потяг та певні здібності до малювання улюбленого чада. І результати, помножені на Любине прагнення опанувати образотворче ремесло, виявилися вельми обнадійливими.
Здібна випускниця без вагань продовжила навчання в художньому училищі, де спеціалізувалася в техніці батика (малюнка на тканині), а отримавши диплом із найвищою відзнакою, паралельно з роботою декоратора сцени в Будинку культури здобула ще й фахову освіту в станковому живописі! Протягом життя не зраджує обраному покликанню, натхненно імпровізує в багатьох напрямках – олійному живописі, акварелі, батику. І навіть під час війни малює і надихає інших це робити.
Вимушене підпілля
Дарунком долі для цієї креативної, неординарної особистості стала робота в Чугуївському будинку дитячої та юнацької творчості.
«Війна зруйнувала наше життя – така раптова жахлива трагедія застала всіх українців зненацька. Чугуївці пережили перший шок, проте ситуація залишається небезпечною, багато з них змушені покинути рідний край, насамперед заради порятунку дітей, – гірко констатує Любов. – Нестерпно боляче і прикро щодня бачити руйнування улюбленого куточка на землі, страждання людей, що залишилися без домівок та всього нажитого. Годі вже й говорити про смерті та каліцтва ні в чому не винних краян… Тож ледь оговтавшись від природної в подібній ситуації мінідепресії, спромоглася дещо заспокоїтися та осмислити, що робити далі. Зрозуміла, що передусім мушу діяти, приносити користь, не рюмсати, й тому вирішила продовжити заняття з дітьми, які лихої години особливо потребують піклування та уваги».
Відтак з березня керівниця образотворчого гуртка почала залучати хлопчиків та дівчаток до творчого розвитку – вже у напівтемних похмурих підвалах-бомбосховищах. Завдяки підтримці міського Будинку дитячої та юнацької творчості забезпечує охочих фарбами, олівцями, папером. Створює дружню атмосферу, що позитивно впливає на емоційний стан присутніх.
Така своєрідна психотерапія дуже доречна нині, тому ідею Любові підтримали й інші її колеги – писанкарка Ольга Брежко та дизайнерка Олена Іванова. Наставниці разом із вихованцями малюють, конструюють, інколи навіть випікають тістечка, діляться спогадами і планами на майбутнє. І, що особливо радує Любов Пономарьову, юні таланти з часом дедалі активніше використовують яскраві фарби замість темних тонів – вірна ознака морального одужання.
«Умови для занять у наших бомбосховищах незадовільні. Тісняву, неналежне освітлення та вентиляцію, відверто некомфортне середовище намагаємося з колегами компенсувати приязними стосунками, всілякими цікавинками та нестандартними психологічними прийомами, аби згуртувати та налаштувати на спільну творчу взаємодію дуже різну за віком та уподобаннями аудиторію. Поруч з маленькими дітлахами – і підлітки, і дорослі, деякі в пригніченому емоційному стані. Зазвичай одночасно навчаються до десяти осіб, тому індивідуальний підхід сприяє тіснішому порозумінню та відвертості. Надзвичайно раділа, коли дуже приголомшений юнак, сестра якого зазнала ушкоджень від уламків снаряда, таки відтанув душею в нашому доброзичливому товаристві і продемонстрував неабиякі літературні здібності. Познайомившись у бомбосховищах і надалі опинившись у різних місцях, діти продовжують товаришувати, підтримують зв’язок, інколи, чому дуже радію, телефонують мені», – ділиться художниця.
«Сонячний промінчик»
Саме так характеризує найкращу подругу Любов Пономарьову Ольга Плавська, і таке визначення цілком поділяють численні друзі, колеги, знайомі та юні вихованці талановитої мисткині.
«Люба завжди привітна, усміхнена, надзвичайно комунікабельна й товариська, а понад усе її надихають, надають творчої наснаги діти та квіти. І хоч у житті все гладко не буває (приміром, постраждала від обстрілу її дача-майстерня), моя краща подруга мужня і стійка за вдачею, за жодних обставин не опускає рук. Разом із чоловіком та сином залишаються вдома, виїжджати у безпечніші місця не бажають. Сама ж уміла господиня займається буденними хатніми справами, дбайливо опікується улюбленим квітковим обійстям, а ще натхненно малює, дає розраду дітям у бомбосховищах, усіх підбадьорює. Саме в нинішній скрутний час такі люди поруч потрібні як ніколи», – говорить Ольга Плавська.
Нині в Чугуєві залишається зовсім мало дітей – батьки вивозять їх подалі від зловісних вибухів, адже ворог поруч, за якихось 30 кілометрів. Рашисти лютують, осатаніло руйнують мирні оселі, заклади освіти й культури, інфраструктуру тощо, знищують усе навколо.
Проте чугуївці впевнені в перемозі і вірять, що незабаром неодмінно радітимуть життю, навчатимуть малюванню українців під мирним небом.
Анатолій Гультяєв
Чугуїв, Харківська область
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS