Степан Бандера – ім’я, яке оповито легендами, брехнею, пропагандою та міцним шаром стереотипів, як у колі його противників, так і прихильників. Звір, кат, убивця і терорист у пропаганді окупаційних режимів, які діяли на території України. І водночас – визволитель, ідеал для наслідування, патріот, чуйний, релігійний і справжній українець для мільйонів його прихильників і послідовників.
Але ким, насправді, був Степан Бандера? Про що мріяв, чим і як жив, чого прагнув і чим жертвував для досягнення своїх цілей?
У цій статті, звісно, ми не зможемо описати всю суть і діяльність цієї видатної особи, але можемо спробувати чи не вперше змінити оптику стереотипів і подивитись на провідника ОУН дещо під “людським” кутом зору. Тобто, що саме являв собою Бандера як фізична людина, а не як міф ворожої пропаганди та українського патріотичного наративу.
1. БАНДЕРА ПЛАСТУН, АЛЕ ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ТРЕТЬОЇ СПРОБИ
Степан Бандера народився у священницькій сім’ї на Галичині. Батько Андрій Бандера був місцевим парохом і капеланом УГА. Організовував українську владу в Калуському повіті під час Перших визвольних змагань. Мати Мирослава Бандера (Ґлодзінська) походила зі священницького роду. Він був другою дитиною в їхній великій сім’ї. Крім нього, було ще три брати і три сестри. Це була типова галицька родина сільської духовної інтелігенції. Жили скромно, але батьки дбали, щоб їхні діти мали освіту. Степан із дитинства був хворобливою дитиною. Мав ревматизм суглобів. Бувало, що він по декілька днів не вставав з ліжка. Був невеликого зросту, худеньким і мав бліде лице. У 1 класі зробив першу спробу вступити до “Пласту”, що було просто обов’язково для тогочасної галицької молоді, якщо ти, взагалі, хотів чогось досягти у своєму житті. Це, як сьогодні мати смартфон і бути в соцмережах чи грати в онлайн ігри. Якщо ти поза межами цієї екосистеми, – тобі майже нема про що говорити з твоїми пересічними однолітками. Але через стан здоров’я йому відмовляють у вступі. Та якщо ти хворий із дитинства, то хвороба тебе або ламає, або гартує твій характер. На щастя, зі Степаном маємо другий варіант. Тож будучи в 2 класі, він робить другу спробу, і йому теж відмовляють з тієї ж причини. Потім третій клас і третя спроба, яка увінчалась успіхом. Що цікаво – перед третьою спробою він провів близько 2 місяців у лікарні, оскільки мав водяну пухлину в коліні.
Я думаю, що вступ до “Пласту” був для Бандери особистим викликом, який показав, що він здатен їх собі як формувати, так і долати. І саме “Пласт” зробив Бандеру тим лідером, яким ми його знаємо, як і всіх визначних діячів і рядових членів ОУН-УПА, оскільки всі вони були членами “Пласту”. Займався спортом, джиу-джитсу, яке тоді набувало популярності в “Пласті”, фехтуванням, грав у баскетбол, обожнював шахи. Через ревматизм під час ходьби ледь помітно западав на праву ногу. Був шульгою, носив пістолет у кобурі під правою рукою.
Степан був дуже впертою людиною. Через слабке здоров’я і непоказні фізичні дані, щоб бути в тренді, він гартував свій дух. У стрийській гімназії відразу захопив лідируючі позиції в класі. Він підкидав вчителям “бомби-смердючки”, передражнював інших дітей і завжди йшов на конфлікт в разі, якщо його не уникнути. Його однокласники описували його як малого, худого і вічно блідого гамана з рівним, спокійним голосом і безстрашним поглядом бездонних голубих очей. Ніколи нічого не боявся. Ні побиття від інших хлопців, ні кари гімназійної адміністрації. Завжди всім доводив, що колись він стане знаменитою людиною.
2. БАНДЕРА І СІМ’Я.
На момент, коли Коновалець із Мельником фактично стоять на вістрі Української Революції 1919 р., Бандері 10 років. Через його село, Старий Угринів, лінія фронту пересувається тричі. Потім війна з Польщею. Батько працює капеланом на фронтах. Коли йому 12, від туберкульозу вмирає його мама. І в той час Українська Революція зазнає поразки. Галичину окуповує Польща, решту України більшовики.
Як би вам описати ту атмосферу, в якій минули дитячі роки Бандери? Ти хвора мала дитина, батька часто довго немає вдома, бо він на війні. Вас 7 дітей. Все на своїх плечах тягне мама, яка хворіє на легені, перебуваючи в Бережанах під час Чортківської офензиви. Чоловіка нема, в неї 7 дітей, здоров’я на останньому місці. В 1920 р. вона хворіє на туберкульоз. Не отримує належного лікування і вже через рік згорає. Батько вернувся якраз перед її смертю і, звісно, відчуває на собі часткову провину за те, що його молода дружина у віці 33 років так рано вмирає. Тепер у нього 7 неповнолітніх дітей і репресії з боку польської адміністрації за український переворот у Калуші та участь у війні на боці України.
В підлітковому і юному віці Бандера займається антипольською агітацією, проводить антиалкогольні та антитютюнові кампанії по селах Калущини. Займається просвітництвом серед молоді.
3. ПЕРШІ АРЕШТИ І ПЕРША СПРОБА ВБИВСТВА КОЛИШНІМИ ПОБРАТИМАМИ
Через свій упертий характер Бандера швидко просувається щаблями писаної і неписаної ієрархії націоналістичного руху як в межах “Пласту”, так і в структурі ОУН.
Вирізняється дуже радикальними поглядами в питаннях боротьби проти польської окупації.
Відбуваються і перші його арешти. 20-24 грудня 1928 р. його арештовано в с. Старий Угринів. Перебував у Станіславській тюрмі. У листопаді 1930 р. арештований за антипольську пропаганду. У червні 1931 р. арештований у зв’язку з вбивством Євгена Бережницького, інформатора польських спецслужб. Що цікаво, вбив його Іван Мицик, пластун і член УВО. Отримав 20 років тюрми, а коли почалась Друга світова війна, він вийшов на волю та потрапив назад до кола своїх побратимів, які після великого розколу ОУН належали до мельниківської фракції. Оскільки він не орієнтувався в націоналістичних срачах, йому доручили вбити С. Бандеру. До цієї акції він загітував Дмитра Маївського (Косар), який був інформатором Бандери і на зустрічі з Мициком забрав у нього пістолет і сильно побив його. А також відразу проінформував про це самого Бандеру. Тому, як ви можете зрозуміти, стосунки з наступником Коновальця, Мельником, у Бандери були, м’яко кажучи, не дуже хороші.
22 березня 1932 р. арештований у Львові у зв’язку із замахом на комісара бригади політичної поліції Польщі – Еміліана Чеховського. Перебував у карно-слідчому ізоляторі до середини червня.
20 березня 1933 р. арештований за напад на директора Академічної гімназії Івана Бабія.
У червні того ж року заарештований в Тячеві під час поїздки зі Львова до Данцига. Саме в Данцигу Бандера знайомиться з Ріхардом Ярим, однією з найзагадковіших і найсуперечливіших постатей в українському підпіллі. В Данцигу він проводив вишколи з контррозвідки, де і познайомився з Бандерою і відразу запримітив у ньому лідерські якості. Є думка, що саме під його впливом Бандера вирішив застосовувати терор у боротьбі з польською адміністрацією.
Адже вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького він організував без погодження з Коновальцем. Саме з того часу починає назрівати розкол крайовиків (члени ОУН на території України) і їхнім емігрантським керівництвом, яке крайовики звинувачували в опортунізмі, імпотентності та невідповідності духу часу. А дух часу, на їхню думку, вимагав лиш одного – боротьби з ворогами України на смерть.
4. ВАРШАВСЬКИЙ ПРОЦЕС
Після вбивства Пєрацького Бандеру і майже весь керівний склад ОУН арештовують. Бандеру арештовують 14 червня 1934 р. о 5 годині ранку в Академічному будинку у Львові. З 6 до 11 серпня його безперестанку допитують без перерви на сон, чинять психологічний тиск, застосовують тортури. Весь час був закутий в кайдани. На всі закиди слідства давав більш-менш вірогідні виправдання. Але після того, як до рук польської розвідки потрапив так званий “архів Сеника”, поліція мала проти нього беззаперечні докази. Є думка, що й цей архів злили представники мельниківського крила, щоб позбутись крайової опозиції, яку фактично очолював Бандера. Отже, після 3 місяців допитів Бандера визнав, що був керівником Крайової Екзекутиви ОУН, але жодної іншої інформації він не надав. Розпочався Варшавський судовий процес.
Під час цього процесу він перебував в Мокотувській тюрмі. Судді були дещо спантеличені підсудним, адже у свої 23 роки Бандера виглядав, як дитина, мав акуратно на бік зачесане русяве волосся, дуже бліде лице, високе чоло, тонкі губи і прямий ніс. Говорив дуже рівним голосом без жодних хвилювань. Він більше скидався на сина якогось професора, який потрапив у халепу, зв’язавшись із поганими хлопцями, ніж на крайового провідника терористичної організації.
Якось, як їх завели до зали суду, всі присутні разом із суддями інстинктивно встали. То був, звісно, конфуз, але виглядало це епічно.
Журналіст газета “Батьківщина” описував під час процесу Бандеру-в’язня: “Він низенького, маленького росту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, пристрижений, одягнений в чорне вбрання. Поводиться свобідно й починає зізнавати зрівноваженим голосом. Думки виявляє у ясній формі, з них видно, що це інтеліґентна людина. Його зізнання роблять помітне враження. Ціла заля із зацікавленням слідкує за зізнаннями Бандери. Відчувається, що ця людина цілком не подібна до більшости підсудних”.
Але це, звісно, не завадило суддям після 2-місячного процесу винести Бандері смертний вирок. Та через урядову амністію її було замінено на довічне ув’язнення.
Продовженням Варшавського став Львівський процес, куди Бандеру перевозять з Мокутівської тюрми і “заселяють” в Бригідки. Судову залу на тогочасній вул. С. Баторія (сучасна вул. князя Романа) оточує багато поліцейських та агентів у цивільному. Польська влада сильно побоюється, що бойовики ОУН будуть намагатись звільнити своїх керівників і побратимів. І будуть праві. Вони намагались їх звільнити, але з тюрми у Вронках і безрезультатно.
Отже, саме після цих двох гучних процесів почав формуватись політичний “бренд” С. Бандери, який використав судову залу фактично, як трибуну для своєї об’єктивізації як в середині підпілля, так і українського питання загалом.
5. БАНДЕРА В ТЮРМІ. УМОВИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ПОБУТУ
У 1936 р. Бандеру переводять в тюрму Святий Хрест. При собі він мав 50 злотих, на 20 з яких купує собі продукти і білий годинник “Schweizaria Ancra Prima”.
Про своє ув’язнення Степан Бандера в автобіографії згадував: “Після того [Варшавського і Львівського процесів] я сидів у в’язницях “Свєнти Кшиж” коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до половини вересня 1939 р. П’ять і чверть року я просидів у найтяжчих в’язницях Польщі, з того більшу частину в суворій ізоляції. За той час провів я 3 голодівки по 9, 13 і 16 днів, одну з них спільно з іншими українськими політичними в’язнями, а дві – індивідуально, у Львові й Бересті”.
Про перебування Бандери в тюрмі розповідає в спогадах Микола Климишин: “Досі ми звичайно боролися за права політичних в’язнів при кожній нагоді. Тому я, заки мене зачали стригти (а вже було виразно видно, про що йдеться), пробував протестувати. Та Бандера дав мені знак, з якого я зрозумів, що тут мусимо прийняти все, чим нас “погостять”, без спротиву. Після обстриження дістав я страшно подерту білизну та в’язничну уніформу. До того дістав я дерев’яні “черевики”. З тим усім у руках за наказом зійшов я босо до пивниці стрімкими сходами та став розглядатися.
Високо в стелі за ґратами світилася жарівка, яка тьмяно освітлювала всю пивницю, але було видно, що вікон не було. Був тільки отвір у стіні дуже високо, заґратований грубими залізними ґратами, який виходив на той коридор, звідки я прийшов. Між тим отвором і дверима була округла висока піч, що могла б зовсім добре бути прототипом теперішньої космічної ракети. Отвору не мала. Потім показалося, що в ній палиться з коридору.
Обійшовши піч, побачив я характеристичний для тюрми на “Святім Хресті” кібель (парашу). Це був великий, проміром на дві треті метра, валець, високий на три чверті метра. Тому що був з грубого металу, був сильний і тяжкий. Зверху мав менший отвір зі щільною накривкою, який був у більшій на цілий промір накривці, що відкривався при випорожнюванні кібля.
Це була вся обстановка нашої келії, яка була біля п’ять метрів довга й так само широка […] Та найгірше був скривджений Бандера. Він увійшов до келії останній. Він найдовше начекався, щоб “оформили”, й дуже змерз, чекаючи на свою чергу. Йому дали широкі штани й дуже велику блюзу, а все таке страшно подерте і подірявлене, що годі було на нього дивитися. А ще обстригли!…
Відколи його пам’ятаю, він все мав гарно зачесане на бік темно-бльонд (русяве – М.П.) волосся. А тепер – це ж був один глум над людиною! Його страшно опоганили. Це був вид страшного пониження людини. Але ми це прийняли по-своєму, з гумором. Коли він ступив на сходи, його “черевики” поскакали вниз по сходах, як і кожному іншому. Він станув, усміхнувся й подивився на кожного з нас. Напевно, у нього було таке саме враження, як і в кожного з нас, але він не виявив того. Жартуючи, зійшов вниз, підніс свої капці, й ми зачали заміну своїх лахів [одяг], щоб хоч дібрати до величини“.
На сніданок вони отримували кружку кави і скибку чорного житнього хліба, а на обід зазвичай пшеничну кашу.
Після 10 денного карантину Бандеру разом із Лебедем перевели в 14 камеру, згодом у 21. Там вони сиділи з іншими українськими націоналістами, такими як Ярослав Карпинець, Богдан Підгайний, Євген Качмарський, Григорій Перегійняк, Юрій Батіг, Луциняк. Всю їжу, яку передавали їм родичі та Комітет допомоги українським політв’язням, ділили порівну на однакові пайки.
У камері організували навчання: Карпинець вчив усіх точних наук, Климишин історії і філософії, української і англійської мов.
6. СПОВІДЬ БАНДЕРИ
Також Бандера зустрічався зі своїм духівником Йосифом Кладочним, якому сповідався тричі на рік. Через нього передавав повідомлення на волю, які скручував у трубочку і заклеював в олівці.
За спогадами о. Кладочного, Степан Бандера “був побожний, релігійний, сповідався, приступав до святого Причастя все, коли я був у в’язниці, і хоч ми були під сильною обсервацією (наглядом), – він сим не зраджувався і змушував надзирателів в часі сповіді бути на приличній віддалі […] Від него била сила волі і стремління поставити на свойому. Якщо є іберменш (надлюдина), то він власне був такої рідкісної породи – іберменш, і він був тим, який ставив Україну понад усе”.
7. СПРОБА ВИЗВОЛЕННЯ ПРОВІДНИКА
Наприкінці 1937 р. Бандеру через малу надійність тюрми “Святий Хрест” перевели в тюрму Вронки, біля Познані. Після цього ОУН вирішила провести спецоперацію зі звільнення Бандери. Знайшли колишнього наглядача цієї тюрми, підробили документи, щоб потрапити на територію в’язниці, підготували одяг монахів для конспірації, в лісі неподалік їх чекала група прикриття з 10 бойовиків ОУН. Але вже у вересні 1938 р. всіх змовників було заарештовано та засуджено до різних років ув’язнення. Лев Ребет, взагалі, висловив думку, що це могла бути змова оточення Андрія Мельника, якому Бандера був невигідний, щоб влаштувати провокацію і надати можливість польській владі вбити Бандеру.
Після цього випадку в травні 1939 р. його переводять у тюрму м. Берестя (сучасний Брест).
8. БАНДЕРА НА ВОЛІ
13 вересня 1939 р. після того, як Польща була вже майже захоплена нацистами, націоналісти звільняють Бандеру з одиночної камери і прямують до Львова. На Волині вони встановлюють контакти з діючою мережею ОУН, яка вже почала створювати партизанські відділи та з’єднання для захисту українського населення, заготовляла зброю і припаси для початку військового спротиву полякам і німцям.
27 вересня Бандера прибуває у Львів та мешкає в будинках собору св. Юра. Там він зустрічається з провідними громадсько-політичними діячами, налагоджує підпільну мережу ОУН, зустрічається з митрополитом Андреєм Шептицьким, з яким в ОУН були складні стосунки. У Львові він перебуває протягом 2 тижнів.
В жовтні 1939 р. Бандера разом з братом Василем та 4 охоронцями нелегально перетинає радянсько-німецький кордон і назавжди покидає Україну.
Так закінчується один з найменш вивчених періодів життя провідника ОУН на території України. Людини, яка, попри десятки легенд і банальну брехню, була звичайною дитиною своєї епохи – епохи зламу і потрясінь для української нації. Людини, яка попри фізичний біль і страждання викувала із себе мужнього чоловіка, патріота та українця.
Бандера в перекладі з іспанської мови означає прапор, знамено. І саме бандерівський стяг майорить по всій Україні від Ужгорода до Промзони в Авдіївці.
Національні ідоли куються в кузнях народної пам’яті і пропагандистських кліше ворожих окупаційних режимів. Сам Бандера, як і Коновалець, були проти культу особистості. Вони б точно були проти їхніх пам’ятників у кожному місті та селі. Вони були б точно проти ідеологічних плацебо у вигляді умовних дитячих віршиків про провідників. Єдине, проти чого вони б не були, це, щоб кожен українець жив з Україною в серці та з планами її здобуття в головах.
Ну, і щоб 1 січня похмілля не заважало кожному українцю разом із цілим світом, вшанувати стяг української боротьби, як гідному чину українських лицарів, які склали голови в боротьбі за Україну.
✍️ Віктор Дацко, редактор сторінки історичного ютуб каналу “Історія без Міфів”.
- Перевірте себе у квізах від Uchoose. 🥇
- Грайте у Першу політичну гру. 🗳
- Грайте у Антикорупційну інтерактивну гру “Непідкупність”. 💵
- Відкривайте нові терміни у #дваабзаци. 👈
- Читайте інші цікаві матеріали на нашому ресурсі. 📖
- Долучайтеся до наших сторінок у соцмережах Facebook, Twitter та Telegram. 👍
