Документи Національного архівного фонду мають не тільки історичне, а і політичне, юридичне, адміністративне та культурне значення. Вони є документальними свідченнями національної ідентичності, належності території і управління, розповідають про економічне, політичне, культурне життя на цій території, свідчать про злочини, російські колоніальні практики, репресії, спроби знищення української національної ідентичності. Окрім того архівні документи є формою забезпечення права на правду, як елемента перехідного правосуддя, який має зберігати пам’ять про події війни за незалежність України.
Як захистити Національний архівний фонд в умовах війни, коли агресор намагається знищити саму сутність української нації? Про це йшла мова на медіазаході «Маркування архівних установ України позначкою (знаком) «Блакитний щит», організованому Державною архівною служби України.
Зі слів голови установи Анатолія Хромова, з метою захисту будівель державних архівних установ України здійснюється їх маркування емблемою «Блакитного щита». Вона була запроваджена Гаазькою конвенцією 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, і призначена для позначення об’єктів, що становлять історичну, наукову або культурну цінність для людства.
Ця робота в Україні проводиться на виконання пункту 6 Плану основних заходів цивільного захисту України на 2025 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2024 року та у межах Меморандуму про співробітництво, укладеного між Державною архівною службою України та Генеральним штабом Збройних сил України.
Станом на сьогодні промарковано 57 будівель державних архівних установ, серед них – будівлі усіх 7 центральних державних архівів, що належать до сфери управління Державної архівної служби України, будівлі усіх обласних державних архівів, м. Києва, будівля УНДІАСД, де зберігаються документи Державного архіву Луганської області, а також частина будівель галузевих (ГДА УІНП) і архівних відділів райдержадміністрацій та міських рад.
«Маркування – це як і захист, це також велика відповідальність, тому що зараз держава має контролювати, щоб всі об’єкти ні в якому разі не перетворилися на законну військову ціль. І на 2026 рік ми маємо амбітні плани все ж таки в колаборацію внести зміни до постанови 1199 і унормувати порядок, де державні архівні служби будуть надані повноваження щодо маркування архівних установ і об’єктів, які зберігають документи Національного архівного фонду», – підкреслила перший заступник Голови Державної архівної служби України Тетяни Шевченко.
Голова Громадської організації «Фонд підтримки фундаментальних досліджень» Тимур Короткий звернув увагу на те, що під час війни архіви дуже часто захоплюються окупантами. І це не тільки приклад Другої світової війни, а і практика російського агресора.
«Все це задокументовано проєктом «Минуле заради майбутнього: воєнні злочини проти архівів», який в рамках меморандуму вдалось реалізувати разом з Державною архівною службою України. Це близько п’яти з половиною мільйонів документів Національного архівного фонду. Одночасно архівні документи дуже вразливі і вже зазнали знищені і пошкоджені близько ста тисяч архівних документів, а інші знаходяться під загрозою знищення внаслідок бойових дій, ракетних і шахедних атак Росії. Тому разом з іншими культурними цінностями архіви знаходяться під особливим захистом міжнародного гуманітарного права», – додав він.
У заході також взяли участь представники управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України, які розповіли про роботу з маркування об’єктів культурної спадщини у прифронтових регіонах.