П’ять місяців російські загарбники не можуть просунутися вглиб Запорізької області. Один із форпостів української оборони – Гуляйпільська громада. Але тут вміють не тільки воювати, а й хазяйнувати, що довели з часу виникнення місцевого самоврядування.
Раніше Гуляйполе було районним центром, наразі ж територія, за яку місто несе відповідальність, зменшилась удвічі. На сьогодні це 670 квадратних кілометрів, і кожен з них вщерть сповнений війною.
Невелике містечко Гуляйполе відоме насамперед тим, що в ньому народився Нестор Махно. Його будинок до сьогодні не зберігся, проте дім, де жили його родичі, місцева громада викупила для музею.
Нині про це ніхто не згадує. Лінія фронту гарячим лезом розрізає життя за кілька кілометрів від міста. День за днем його вулиці перетворюються на руїни, а люди, які залишилися в Гуляйполі, мріють лише про одне – вціліти.
Журналісту зі сторони важко зосередитися на чомусь конкретному, розглядаючи знімки та відео цього болю. Все здається важливим – кожне обличчя, кожен слід від рашистської ракети.
«Життя пише історії, які будуть згадувати після війни, – каже міський голова Сергій Ярмак. – Але зараз найважливіше – безпечно евакуювати населення. Ми робимо це під час обстрілів. Закликаємо людей виїжджати до Запоріжжя. Це безкоштовно, це може зробити кожен, там людей розміщують у гуртожитках. Однак люди похилого віку не хочуть нікуди їхати. Кажуть, що залишаться тут».
На жаль, продовжує він, воюють не з військовими, а з мирним населенням. Майже вся інфраструктура знищена. З восьми шкіл шість зруйновані. Під час обстрілів пошкоджені лікарня, Центр надання адміністративних послуг, культурно-спортивний комплекс. У місті зруйновано понад 500 будинків.
Магазини майже не працюють. Якщо якийсь і відкривають, то ненадовго. Сільгосппідприємства, які мають можливість займатися роботою, ще якось тримаються.
Вже кілька місяців у Гуляйполі немає ні світла, ні води. Декілька тижнів немає газу. Все тримається на генераторах. У цих умовах місцева влада намагається вивозити сміття, розвозити населенню воду.
До початку війни на території громади проживало близько 20 тисяч людей. Наразі залишилося 4 тисячі, про яких піклується громада, волонтери, військово-цивільна адміністрація області.
Не забувають і давні партнери. Раніше вони допомагали знаходити шляхи розвитку – зараз привозять те, без чого в Гуляйполі не вижити. Так, нещодавно програма DOBRE разом з Міжнародною організацією «Help Ukraine 22 – Operation Palyanytsya» за підтримки ГО «Об’єднання відповідальних громадян» надали громаді два бензинових генератори потужністю 8 кВт та один дизельний потужністю 20 кВт. Завдяки дизельному Гуляйпільська міська лікарня забезпечена необхідною електроенергією. А маючи в арсеналі два восьмикіловатні генератори, підтримується санітарно-екологічна безпека на очисних спорудах міста та забезпечується постійне підкачування води у водонапірну башту району Заповіт, а також забір води для пожежної частини громади.
Ярмак зізнається: «Якби зараз повернути час, завчасно підготували би саме генератори. Ми ж не знали, що стільки часу не буде світла».
Так живе прифронтове запорізьке місто. У приватних будинках готують на багаттях. У багатоповерхових майже нікого не залишилось. Де ще живуть, користуються буржуйками від волонтерів – розігрівають їжу.
За словами голови, ті, хто залишився у місті, вірять, що ворог буде розбитий: «Дуже багато хлопців з Гуляйполя пішли в Тероборону, і ви бачите результат: тримаємось вже чотири місяці. Ми захищаємо свою землю. Тому нас не можна підкорити. Будемо стояти як скеля».
З такою ж твердою упевненістю Сергій запевняє, що гуляйпільці завжди готові до війни, адже в їх жилах тече махновська кров.
Ім’я Нестора Махна в ці дні згадується і з іншого приводу. Оборону, яку місцеві хлопці тримають разом зі Збройними Силами України, тут називають Махновською дугою. Важко сказати, чи збережеться цей термін у майбутніх підручниках історії, а от шеврон «Бійся Бога та хлопців з Гуляйполя», без сумніву, поповнить колекцію міського краєзнавчого музею.
Навесні тут були запеклі бої. На в’їзді до міста як нагадування про це можна побачити знищений російський БМП-3. Кажуть, підбили його з «Джавеліна», та так, що одним пострілом відірвало вежу, розкидало особовий склад і весь боєкомплект. Тим самим зупинили наступ ворожої колони.
Росіяни почали обстрілювати центр громади ще 3 березня. Тоді місто практично взяли в кільце, залишався лише виїзд на Покровське. Але далі ворог не просунувся. За марні спроби захопити Гуляйполе російські загарбники навіть назвали його «злым городом».
Чого вартий лише один випадок із збиттям двох російських вертольотів. Зробив це у свій день народження український військовий, який за день до цього навчився користуватись переносним зенітно-ракетним комплексом «Ігла».
Таких подарунків собі наші хлопці на Махновській дузі зробили чимало. І зроблять ще, не сумнівається голова громади.
Йому зараз важко уявити перший день після війни. Вважає, що головне, аби повернулися люди і почали відновлювати територію.
Не дивлячись на руйнування та обстріли, які не вщухають щодня, життя у Гуляйполі продовжує підтримуватися, як той вогонь у багатті. Вже з 7 квітня відновили видачу пенсій. Мешканцям Гуляйпільської громади пенсію привозять додому, якщо вони її отримували в такий спосіб до війни.
Керування містом у цій ситуації віднімає сили. Ярмак виглядає, мов напружений нерв, говорить коротко, зважує кожне слово, закликає містян бути разом. Каже, що нині є лише одна партія – Гуляйпільська територіальна громада!
Ігор Данилов
11.07.2022
Матеріал підготовлений у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу