Гостем Ігоря Стамбола у проєкті Українського кризового медіа-центру «Навколо книги» став прозаїк і публіцист Олександр Скрипник.
Він закінчив школу на Миколаївщині, отримав журналістську освіту у Києві, а творчий шлях розпочав на Запоріжжі. У 32 роки Олександр вирішив поєднати свій фах із зацікавленістю роботою українських спецслужб. Згодом очолював пресцентр СБУ, пресслужбу Служби зовнішньої розвідки, що в подальшому допомогло йому у створенні багатьох книжок. Усі вони так чи інакше поєднані темою розвідки: «За золотом Нестора Махна», «Український слід у розвідці», «Керівники української зовнішньої розвідки, «Розвідники, народжені в Україні», «Служба зовнішньої розвідки України: історія і сьогодення», «Особлива територія», «Таємний легіон Української революції», «Курйози у розвідці», «Розстріляний на Донбасі „за ізмєну Росії“». До наукових видань слід віднести «Спеціальні служби України від найдавніших часів і до сьогодення» у 5-ти томах, т. 3 «Військова спецслужба Державного Центру УНР у екзилі (1926—1936 рр, «Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень», «Українська розвідка. Прадавні часи», “Спецоперація “Некро”. Розсекречені історії з архіву розвідки”.
«Чому книги про шпигунів завжди користуються попитом?» – поцікавився в гостя Ігор Стамбол.
Той відповів, що кожна людина хоче зазирнути у потойбіччя, дізнатися те, що не знала. Кінофільми і книги про розвідників – дуже цікава і романтична сфера. Скільки література існуватиме, стільки шпигунський роман посідатиме в ній верхні полички.
Говорячи про те, як розходяться його твори, публіцист зізнався, що його тішить не тільки це.
«Дуже добре, що зараз є велика кількість книжок українських істориків. Пару тижнів тому розігрувалась 21 книжка. Це був благодійний аукціон на дрон для Холодноярської бригади. Люди хочуть бачити в себе ці книжки. І такий інтерес має дуже важливе значення, адже використання історії у гібридних війнах продовжується», – пояснив він.
В якості прикладу Олександр Скрипник навів інтерв’ю Путіна американському журналісту Карлсону.
«Історична тематика там пре від Путіна. Він хоче переконати не тільки своїх мешканців на території Росії. Переконує міжнародну спільноту через якісь історичний наратив про те, що українці буцімто не українці. І тому історикам, які мають відношення до українського контенту, треба не збавляти. Можливо, донесення нашої історії до широкого загалу має бути предметом державної програми», – вважає автор.
Втім, скільки б люди не цікавились історією, у спецслужб завжди буде робота. Це стосується і української розвідки, яка під час війни змусила говорити про себе увесь світ.
«В нас із самого початку був пристойний рівень, – пояснив публіцист. – Добре, що з розпадом СРСР нам вдалось зберегти розвідувальну компоненту з її агентурною, технічною та аналітичною складовими. Це є далеко не у всіх розвідок, і цілком зрозумілим було намагання Росії забрати це все до себе. Ми живемо у такий час, коли стоїть питання виживання нашої державності, і в цій ситуації наші спецслужби мають застосовувати весь компонент, який є в арсеналі спецслужб світового рівня для того, щоб ота кара ворогам, якої очікують, була невідворотною».