1 грудня у прес-центрі Українського кризового медіа-центру відбулася публічна дискусія на тему “Чи на часі в Україні конституційний конвент?” Подія була присвячена тридцятій річниці референдуму щодо незалежності України та об’єднала експертів, громадських діячів та політиків навколо обговорення реформи української Конституції.
Обговорення модерував Геннадій Друзенко, очільник Центру конституційного моделювання. Відкриваючи дискусію, він зіронізував, що вона відбувається у день анонсованого президентом Зеленським державного перевороту, який втім так і не відбувся.
“Коли ми говоримо про війну, корупцію, економічне зростання – ми маємо пам’ятати, що у підвалинах всього цього має бути правильна конструкція влади. Те, що ми називаємо Конституцією. Це ніщо інше, як архітектура, конструкція влади та її взаємин із суспільством”, – пояснив Друзенко.
Експерт вказав, що рівно 30 років тому Україна стала незалежною і визнаною – однак українці так і не спромоглися на засадничу дискусію – для чого нам і якою має бути українська державність? Друзенко згадав, що в 2014 році, коли виникла загроза, наші співгромадяни “дістали дідівські рушниці і пішли захищати цю державність”, хоча несповна розуміли, для чого саме вона їм потрібна.
“Сьогодні повернемось до ідеї конституційного конвенту – це головний інструмент суспільного договору або договору про врядування. Конституція формалізує ключові ознаки національної ідентичності та встановлює базові алгоритми і архітектуру. І ця архітектура має страхувати від ексцесів окремих гравців, яких виносить на політичний Олімп”, – заявив Друзенко.
Експерт пояснив, що поняття конституційного конвенту виникло у Великій Британії за відсутності короля за часів “Славетної революції” як conventional parliament – “кульгавий парламент”. Саме тоді було проголошено основні принципи британської парламентської монархії, що діють фактично дотепер, і під які було запрошено нового монарха – Вільгельма ІІІ.
Наступним прикладом став Конституційний конвент у Філадельфії, що зібрався у 1787 році та мав розробити зміни до Статей Конфедерації. Однак батьки-засновники США фактично здійснили конституційну революцію, звернувшись до влади народу як суверена (“people themselves”). Зрештою, на цьому Конвенті було розроблено певний компроміс (зокрема, про роботу двопалатного парламенту) – який зрештою був затверджений у законний спосіб. Саме за цією Конституцією, включаючи ряд пізніших поправок, США живуть дотепер – і це було б неможливо без стратегічної та державницької позиції батьків-засновників.
Володимир Гройсман, лідер партії “Українська стратегія”, як управлінець з місцевим та загальнонаціональним досвідом, наголосив, що невпорядкованість державної машини дається взнаки на всіх рівнях.
“Спираючись на власний досвід – результатами відсутності ефективної системи управління в державі користуємося всі ми абсолютно, чим би ми з вами не займалися”, – зіронізував експрем’єр.
Гройсман згадав, що до 2014 року система управління була надцентралізованою, а місцева влада не мала жодної можливості планувати свій стратегічний розвиток. У 2014-2019 році ця ситуація значно змінилася – децентралізація перерозподілила значні ресурси на місця. План почав працювати. Втім, нарікнув Гройсман, відсутність балансів та противаг у системі влади наразі призвела до певного відкату.
Політик також вказав, що президент Зеленський втручається в діяльність Кабміну та сприймає парламент як “кнопку”, яка має автоматично затверджувати всі його рішення. Така ситуація суперечить суті парламентаризму. Концентрація влади набуває вже ознак авторитарного режиму, нагадуючи часи Януковича.
Гройсман також наголосив, що вважає річницю 1 грудня важливою нарівні з офіційним Днем Незалежності – адже в цей день до рішення еліт про суверенітет долучилася абсолютна більшість українського народу.
Професор Девід Вільямс, засновник та виконавчий директор Центру конституційної демократії Індіанського університету, привітав присутніх з визначною річницею та наголосив, що має сильні почуття до нашої країни. Професор вказав, що заблокування демократичного конституційного процесу із залученням народу призводить до значної нестабільності. У випадку України події Майдану та війна на Сході стали наслідками того, що режим Януковича маніпулював та нехтував Конституцією.
Професор закликав українське суспільство до контролю над президентскими ініціативами стосовно політичної реформи, “щоби цей процес не став повністю президентським”. Також окрема треба вибудовувати механізми стримувань та противаг.
“Можливо, це може шокувати в контексті української політичної культури – але прийшов час задуматися, чи не позбавитися взагалі від президентської посади? Є величезний досвід в усьому світі, що суто парламентська система є набагато демократичнішою, ніж президентська. Якщо люди починають дивитися на президента як на отця і спасителя, як це було з Трампом, то час боятися. Це – погана політична культура”, – заявив Вільямс.
Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ, висловився на захист чинного тексту Основного закону. За його словами, Конституція 1996 року була ухвалена у абсолютно легітимний спосіб і стала “міцною підвалиною української державності”. За словами Коліушка, Конституція стала основою для розвитку нашого законодавства – надала рамку і фундамент.
Втім, вона має бути відкритою до змін – але за чіткою процедурою і, головне – за участі трьох ключових груп. По-перше, мають бути задіяні свідомі та активні громадяни – які хочуть і мають до цього потенціал. По-друге, наголосив Коліушко, конституційні зміни мають напрацьовувати експерти та науковці-конституціоналісти. Нарешті, цей процес, звісно, неможливий без участі політиків – однак вони в жодному разі не повинні грати в ньому першу скрипку.
Геннадій Друзенко погодився з останньою тезою Коліушка, наголосивши: політики думають про те, щоб переобратися на наступних виборах, а державники – на багаторічну перспективу.
Ігор Смешко, лідер політичної партії “Сила і честь”, розповів, що він за освітою “технократ”, спеціалізувався на технічних та інформаційних системах.
“По ідеологічних поглядах – я переконаний консерватор. Це та ідеологія, яка й будувала усі сучасні демократії світу. Це часто відбувалося неліберальними заходами. Демократія дуже складна система, вона не існує без контролю над виконавчою владою. Є обов’язкові закони функціонування демократії: по-перше, це відповідальність за наслідки своїх рішень, по-друге, верховенство права діє лише за умов розподілу влади на три гілки. І обов’язково під контролем четвертої гілки – ЗМІ. Третій закон – стабільність та інституційність системи. Треба мінімум дві партії, що засновуються на повазі до демократії. Консерватори та ліберали мають змінювати одне одного. Без цього будь-яка партія може скотитися в авторитаризм”, – висловив своє бачення Смешко.
Юлія Кириченко, очільниця конституційних програм Центру політико-правових реформ, почала з питання – чи на часі Конституційний конвент чи інший установчий орган? І відповіла на нього ствердно.
“Ми багато вже втратили, тому що не вийшли на нього після Революції Гідності. Варто було це робити одразу після неї. Тому це точно на часі”, – наголосила експертка-конституціоналістка.
Кириченко констатувала, що наші гаранти конституції є її найбільшими порушниками. Наразі найбільшим ризиком є кризова ситуація, що склалася навколо призначення нових суддів Конституційного суду України. Експертка наголосила, що цей момент треба використати, щоби довести цінність Конституції.
“У ці дні вісім років тому, в 2013 році люди виходили, коли побачили загрозу життю студентів. Не за книжку під назвою Конституція – але за основоположні конституційні права”, – нагадала Кириченко.
Коментуючи висловлювання Коліушка про три сторони, які мають брати участь у процесі змін до Конституції, експертка визнала, що в українських реаліях це буде неможливим без четвертої сторони – олігархів.
Коментуючи виступ, Володимир Гройсман погодився, що очевидна потреба у внесенні змін до конституції є, але відтепер алгоритм має відбуватися абсолютно інакше.
“Як було раніше? Влада формувала свою рамку, навколо якої “водили хороводи”. Зараз має бути навпаки – цю рамку треба поставити перед владою”, – заявив Гройсман.
Руслан Рохов, експерт із питань публічної політики, керуючий партнер компанії PGR Consulting Group LLC, наголосив, що важливо на екваторі каденції Зеленського, поки не почалася активна кампанія, обговорити з потенційними альтернативними елітами “як ми бачимо країну”.
Рохов констатував, що в будь-якій демократичній державі фігура всенародно обраного президента має найбільшу легітимність – його одного обрав народ. Відповідно, з огляду легітимності програють і парламент, і уряд, і суди, і будь-які інші інституції. Тому природним шляхом виникає загроза всевладдя голови держави, яка й має врівноважуватися конституційним механізмом стримувань і противаг. Експерт наголосив, що українське суспільство, зокрема й експертна спільнота, має продискутувати компромісне бачення Конституції, яке б враховувало ці моменти.
Борис Малишев, доктор юридичних наук, експерт у сфері публічного права і прав людини, погодився з попереднім спікером, що історія українських президентів доводить: реформаторський запал новообраного лідера спадає вже за декілька місяців перебування у кріслі. А у другій половині терміну повноважень стабільно відбувається відкат.
Малишев нагадав, що, починаючи з Леоніда Кучми, кожен президент намагається перерозподіляти повноваження від уряду та парламенту на свою користь.
Андрій Магера, правник, висловив свою згоду з Коліушком: Конституція 1996 року відіграла важливу роль та є досить досконалим документом.
“Приймалася вона в екстремальних умовах – але кращого тоді не могло бути. Довелося закладати компроміси: наприклад, єдина державна мова в обмін на автономію Криму, інші нюанси. Навіть та редакція передбачала прем’єра як самостійну політичну фігуру – адже він мав знаходити голоси в Раді під своє призначення та вибудовувати взаємини з парламентарями”, – заявив Магера.
На переконання експерта, “смерть” змішаної парламентсько-президентської моделі є явно перебільшеною. Коли її створювали у Франції, хотіли схрестити переваги двох моделей. Втім, часто нарікають, що схрестили недоліки президентської та парламентської моделей. Однак все ж така система більш захищена від надмірної концентрації влади за рахунок розділення виконавчої влади між президентом та урядом, що спирається на парламентську більшість.
“Конституція не може бути вічною. Втім, чинна Конституція не передбачає можливості своєї заміни іншою – можна лише вносити зміни. Найкращим виходом було би доповнення Конституції новим розділом, який би і передбачив механізм створення нового Основного Закону – через Конституційний конвент, у нинішньому парламенті або іншим шляхом”, – резюмував Магера.
