Чи є життя після Меркель? В УКМЦ за участі посла ФРН обговорили перспективи українсько-німецьких взаємин

11 жовтня у прес-центрі Українського кризового медіа-центру відбувся круглий стіл “Закінчення епохи Меркель”. Обговорення об’єднало німецьких та українських політиків і дипломатів та було приурочене не лише до коаліційного процесу, що стартував у Німеччині, а й до саміту Україна-ЄС, що відбувся 12 жовтня. Організатором виступила ГО “Євроатлантичний курс”.

Посол ФРН в Україні Анка Фельдгузен дала старт обговоренню, заявивши, що німецька зовнішня політика кардинально не змінюється після чергових виборів. Щодо її принципів існує усталений національний консенсус. Водночас, вважає вона, українській владі треба на особистому рівні працювати з новим урядом Німеччини. 

Дипломатка нагадала, що саме Берлін відіграв ключову роль в укладанні Мінських домовленостей і припиненні гарячої фази військового протистояння у лютому 2015 року. Вона розповіла, що основа тексту майбутніх домовленостей була напрацьована саме у стінах німецького посольства в Києві під активним наглядом Ангели Меркель.

А після 2015 року німецька канцлерка на регулярній основі відслідковувала процеси в нашій країні, отримуючи та вивчаючи аналітичні матеріали з посольства. “В її особі Україна втрачає політика, що дуже зацікавлений в долі цієї країни”, – резюмувала Фельдгаузен.

Говорячи про майбутнє ЄС, Анка Фельдгаузен висловила сподівання, що Євросоюз консолідує свою позицію, пригадає свої цінності і буде діяти, згідно з ними. “Одним із сигналів того, куди ми йдемо, стане наша реакція на те, що відбуваються в Польщі із системою правосуддя. Сподіваюся, що ЄС пригадає, навіщо ми об’єдналися, і зрозуміє, що нам треба бути сильними”, – сказала Фельдгаузен.

Голова Комітету ВР з питань інтеграції України до ЄС Іванна Климпуш-Цинцадзе закцентувала на необхідності для українського керівництва “пояснити себе” новій владі Німеччини. 

“Україна зникає з фокусу пріоритетів німецької політики. Думаю, новий канцлер навряд чи буде претендувати на лідерство в нормандському форматі. Німеччина буде дивитися на Україну через призму своїх взаємин з РФ”, – сказала Іванна Климпуш-Цинцадзе. 

Водночас, переконана вона, зарано говорити про кінець епохи Меркель. “Її відхід із посади канцлера не означає, що вона не продовжить роботу в інституціях ЄС чи Європейській народній партії”, – наголосила Климпуш-Цинцадзе.

Окрім цього, голова євроінтеграційного комітету Ради заявила, що відчуває певний вакуум щодо чіткої позиції Заходу стосовно реформ в Україні.

“Якщо ми заявили для себе у своїх гаслах і стратегічних документах про те, що ми хочемо бути частиною Заходу — ми хочемо мати щирий діалог із нашими партнерами, а не якісь завуальовані речі. Мені не вистачає чіткої позиції наших західних партнерів щодо того, що відбувається в Україні. Чесність має значення для нашого успіху”, – підкреслила політикиня.

Климпуш-Цинцадзе очікує, що лідерство всередині ЄС буде намагатися перехопити Франція та її президент Еммануель Макрон. Так, саме з Парижу походить ініціатива п’яти країн розслідувати причини нинішнього газового ажіотажу. З іншого боку, Франція матиме обмежений потенціал до першості в ЄС, вважає політикиня. Зокрема – через скепсис та опір наданню перспектив членства країнам Західних Балкан. Не на користь Парижа гратиме і значно більша економічна потуга Німеччини.

Колишня депутатка Бундестагу Марілуїзе Бек зазначила, що Ангела Меркель була глибоко залучена у справи України, адже виросла в авторитарній Східній Німеччині і великого значення надає руху постсоціалістичних країн до свободи.

Одночасно, за словами Бек, канцлерка добре зналася на психології російського керівництва, стримуючи Кремль від ще більш різких кроків у Грузії в 2008 році та Україні – в 2014. Політикиня вказала, що Меркель ніколи публічно не пояснювала, чому в 2015 році погодилася на побудову “Північного потоку-2”. Скоріш за все, вона зробила це з міркувань утримування Путіна за столом перемовин, але повну картину ми дізнаємось нескоро. 

Стосовно найближчого політичного майбутнього Німеччини Бек зазначила, що найбільш вірогідною стане “світлофорна коаліція” під керівництвом соціал-демократів.

Колишній євродепутат Ельмар Брок звернув увагу на те, що на Європу орієнтовані 85% німецьких партій, які отримали підтримку на виборах, тому будь-який канцлер буде проєвропейським. Зрештою, вважає Брок, усі ключові партії, що ведуть коаліційні перемовини, мають схожі позиції щодо України.

Він згадав про історичну відповідальність Німеччини перед Східною Європою, зокрема, країнами, які входили до СРСР. У цьому контексті Брок зауважив, що в Німеччині існує хибне уявлення про відповідальність, насамперед, перед РФ за злочини нацистів у колишньому СРСР. Постраждали й інші країни, зокрема, Україна, яка “стала подвійною жертвою Гітлера і Сталіна та потребує особливої підтримки”. 

Водночас політику хотілося б бачити вищу оцінку з боку України відданості Німеччини санкційній політиці, попри відчутні економічні втрати ФРН. Окрім цього, вважає він, Україні треба нагадувати про необхідність реформ. “Вільна, незалежна, суверенна, демократична Україна – надзвичайно важлива для Європи”, – підкреслив Ельмар Брок.

Український політик та дипломат Роман Безсмертний вважає, що зараз для Європи настав дуже важливий контрольний час: “Цей час дуже вдало використовує Кремль, на відміну від України та Німеччини”.

На думку Безсмертного, після атаки РФ у 2008 році на Грузію та у 2014-му на Україну на черзі – ЄС. “Кремль живе тим, що атакує у момент змін. Німеччина під ключовим ударом Кремля. Усвідомлення цього нема ні в Берліні, ні в Брюсселі. Цим легковажать навіть у Києві, – застеріг він. – Україна свій екзамен із протистояння Росії вкотре здала. Чи здасть його Німеччина і Європа?” 

Своєю чергою, журналіст Леонід Швець зазначив, що вся політична кар’єра Ангели Меркель стосувалася збереження і укріплення Європи. “Росії та іншим авторитарним режимам має давати відповідь не Париж, Берлін чи Рим, а вся Європа, весь Захід”, – вважає журналіст.   

Модератор дискусії, колишній посол України у Австрії Олександр Щерба підсумовуючи розмову сказав, що Путін заповнює порожнечу, яка виникає внаслідок євроскептицизму. За словами Щерби, головна проблема тут не в зростанні євроскептицизму як такого, а у виродженні проєвропейських сил, які не можуть запропонувати привабливого порядку денного.