Menu

Допомагає, об’єднує, рятує. Історія приорільської волонтерки Юлії Виноградової

«На одного бійця десять таких би, як ти, – тоді точно переможемо!». Так кажуть Юлії Виноградовій, волонтерці з Царичанки, що на Дніпропетровщині, її друзі-захисники із ЗСУ – із найрізноманітніших частин, підрозділів, місць служби і дислокації. І це не лише її земляки – Юля всіх вважає «своїми», рідними. «Голодний солдат – то як автомат без патронів», – переконана дівчина. От вона і старається, як може, дбати про головну нашу «зброю» – наших мужніх воїнів, захисників. І сама у постійній круговерті, і заряджає цією кипучою енергією усіх навколо.

«Донька АТОвця – інакше не можу»

Юля – молода успішна жінка, власниця невеликого фармацевтичного бізнесу, а ще мама двох донечок, дружина і донька. Життя її завжди було активне – родина, бізнес, хобі, спорт. Допомагати армії почала ще з часів АТО.

«Не могла інакше – адже не з чужих слів знала, як потребують підтримки наші бійці. І перш за все моральної. Адже коли вони відчувають міцний, надійний тил – і воювати легше, знають, за що і за кого ризикують, а то й віддають життя», – каже вона.

Юлія Виноградова – волонтер і патріот із Приорілля

У 2014-му не зміг залишитися вдома, коли росія цинічно вдерлася на Донбас, її батько Сергій Виноградов. Сам воїн-«афганець», вже в літах, він пішов боронити Україну. А родина, як могла, підтримувала його і побратимів.

«Тато був і є для мене взірцем, як треба любити Україну – не на словах, а на ділі… Вся моя родина – щирі патріоти України, які воюють, як можуть, за неї, за її незалежність, за її рух від росії. Воюємо давно. Нині тато за віком вже вдома. Та всією родиною, як можемо, підтримуємо українських захисників», – каже дівчина.

Нині Юлія робить це вже системно. Її великою родиною, помічниками стали друзі, колеги, тисячі її дописувачів в інтернеті – Юлія досить медійна особа, рухала і свій фармацевтичний, і б’юті-бізнес за допомогою соцмереж. А тепер, каже, це дуже допомагає у зборі коштів, амуніції, медикаментів та всього, чого й не перерахуєш, для наших бійців. І нині кошти надходять з усіх куточків України, з-за кордону, бо дівчині довіряють, бо на добру, святу справу.

«Об’єднати всіх для доброї справи»

Спочатку Юля збирала допомогу бійцям самостійно: медикаменти (бо хто ж, як не фармацевт та донька захисника, знає найкраще потреби в цьому), супутні товари, смаколики, засоби гігієни. В основному землякам, які пішли служити у ЗСУ, боронити Україну від російської навали. Потім побачила, які в них реальні потреби, а на початку повномасштабного російського вторгнення це були бронежилети, розгрузки, каски, військові аптечки, інша амуніція. Каже, зрозуміла, що і їй потрібна допомога. Тож писала, просила друзів, дописувачів, клієнтів, односельців – і разом вдавалося багато.

Вона вміє об’єднувати, організовувати, переконувати.

«Юля в нас, як оте фігаро, – з любов’ю каже її мама Тетяна Виноградова. – Ось тільки-но була тут, на роботі – а ось вже вона десь у пошуках пального, борошна дівчатам на випічку для ЗСУ. Збирає кошти, їздить по всьому району. А ось – хлопці зателефонували: скоро, проїздом, будуть у нас. Так Юля все кидає – швиденько клич через інтернет – і вже через пару годин машину завантажили хлопцям: овочі, вода, смаколики, медикаменти, засоби гігієни… Люди несуть, від усього серця. Хай то пляшка води чи кілька пачок «мівіни», пів кіла печива – та разом, громадою то вже ж і багато виходить. Так завжди наголошує моя донька: з кожного потроху, а бійцям підмога. І радість. Бо гріє це душу. Гріє. Знаю із розповідей мого чоловіка, його побратимів. Бачу по очах бійців і нині – вони тепліють, відігріваються… А Юля в нас непосидюча, страх! Але ж і скільки встигає… Пишаюся такою донькою, допомагаю їй чим можу. Допомагаю нашим хлопцям, це зараз в тилу основна справа».

Співпрацює Юлія Виноградова з багатьма стихійними й організованими волонтерськими центрами Приорілля. Там дізналася, що дівчата в селі збираються, зносять продукти і печуть смаколики – випічку, книші для солдатів. Вона не лише просить поділитися для своїх знайомих хлопців, яким у той час готує машину. Мотнулася – і знайшла їм борошна, бо ж об’єми в дівчат солідні. Розказує про їхню працю, не тільки щоб похвалити, але й щоб дізнавалися люди, допомагали, долучалися чим можуть – хто продуктами, хто робочими руками.

«Якось кинула отакий клич на збір, щоб завантажити машину, – розповідає Юля про свої волонтерські будні. – Тільки-но забрала смачнючі свіженькі пиріжки від дівчат, зайшла на наш ринок за чимось. А тут бачу, машина з військовими зупинилася, хлопці щось шукають поїсти на ринку купити. Видно, що десь із «гарячих» країв – запилені, очі втомлені. А я їм: хлопці, ось пиріжки свіженькі! Вони зраділи, гроші тикають. Знаю, що вони в них є, та видно, що голодні, певно, ніколи було й поїсти, все наспіх. Я аж заплакала, кажу, хлопці, які гроші, беріть, дівчата пекли, від щирого серця. Хай і іншим солдатам, та нічого, зараз ще напечемо…».

Співпрацює і з громадами. Каже, бачить, що люди вже трохи заморилися, та й ресурси, особливо у сільській місцевості, у людей обмежені. Тож вона, щоб зібрати кошти для ЗСУ, влаштовує корисні акції й для місцевих мешканців. Як медпрацівник, фармацевт, наприклад, і в себе в аптеці, і по селах громад проводить дні вимірювання цукру в крові за символічну ціну. І людям користь, і збір коштів йде. 20 гривень – невелика ціна за процедуру, але хто може і бажає, платять і більше. Так недавно по кількох селах зібрали на ремонт автомобіля для земляків-захисників.

Вимірювання цукру у крові, по громадах: користь і землякам, і військовим. Адже кошти за процедуру повністю йдуть на потреби ЗСУ 

Вдячна землякам своєї мами із села Прядівка Царичанської громади – вони блискавично відгукуються на будь-яке прохання по допомозі бійцям, чи то збір машини, чи то випічка, чи то збір коштів на конкретну потребу конкретного бійця. Вдячна й голові Ляшківської громади Юлії Омелян, її мешканцям – вони теж надійні помічники у допомозі хлопцям. Юлія наголошує: без допомоги людей, небайдужих і щирих, у неї, мабуть, нічого б і не виходило або виходило мало.

А ще вона малює картини і продає їх, теж з метою зібрати кошти на потреби захисників. Тим – ранці військові, фляги; тому – каску, бронежилет; тому – аптечку. А заразом же хочеться і смаколиків передати, порадувати бійців, підсолодити…

Скільки смачного і поживного вдалося зібрати для захисників!

І найбільша її нагорода, каже Юлія, – безмежна вдячність в очах хлопців, в їхньому голосі. Вони ж часто телефонують, просто так, дякують за турботу, питають, як справи.

Головна її риса – небайдужість, велике бажання допомогти. Опікувалася і переселенцями з малими дітьми, допомагали з друзями їм облаштуватися, прийти до тями.

Були і збори на серйозні речі – автомобілі для ЗСУ, їх ремонт, амуніцію недешеву. Вона вже як досвідчений військовий розповість, що потрібно вояку. А треба ж немало. Хай і є забезпечення в армії, але часто й допомога не зайва. Отож і кажуть «її» хлопці, з якими вона вже зріднилася: таких як ти, Юлю, треба по кілька на кожного солдата. Один – медикаменти, інший – їжу, ще хтось – по амуніції, засобах зв’язку, п’ятий, шостий, сьомий – щоб про авто подбав, а вони ж часто і ламаються, і розбиваються під ворожими обстрілами. А головне їм, кажуть, відчуття і впевненість, що за спиною армії стоїть у десять разів більша армія цивільних, яка підтримує і допомагає. Тоді така країна непереможна. Це розуміє волонтер за покликом серця із Приорілля Юлія Виноградова, тендітна, вразлива, але така мужня і наполеглива у своєму прагненні допомагати, оберігати, охопити своєю турботою всіх-всіх захисників.

Наталія Мельник, Царичанка Дніпропетровської області

18.08.2022

Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS