«Російська література в українській освіті: що далі?» – під такою назвою в Українському кризовому медіа-центрі відбулось публічне обговорення, в якому разом з Ігорем Стамболом взяли участь викладач літератури, військовослужбовець, учасник бойових дій, а нині вчитель української і зарубіжної літератури Олександр Ратушняк та професор кафедри світової літератури Факультету української філології, культури і мистецтва Київського університету імені Бориса Грінченка Юрій Ковбасенко.
«Я вчився ще у радянській школі, де вчителям російської мови і літератури ще доплачували 29 %. Нам нав’язували ці предмети як щось рідне. Навіть підручник з російської мови в українських школах називався «Родной язік»», – згадав Олександр Ратушняк.
Він запропонував розібрати сенси цієї літератури. Тоді кожний побачить, що провідне місце в ній займає колонізаторський сенс, який виправдовує принцип «Загарпунити і привласнити». Це те, що робила росія і те, що відображалось в її культурі.
Юрій Ковбасенко спробував пояснити, в чому небезпека російської літератури та чому російська культура взагалі не така велика, якою її тривалий час вважали.
«Ті, хто влаштовував злочини в Україні, жили в росії. Саме там, де жил Пушкін, Толстой, Достоєвський. А тепер подивіться на персонажів. В них немає жодного позитивного герою. Усі досягнення російської літератури є римейком західноєвропейської літератури. Там є гідні твори, але до цього треба підходити диференційовано. В середній школі, коли дитина мала і неукріплена, я б взагалі табуйював цю літературу. Щодо вищої школи, вивчав би її лише в постколоніальному сенсі як щеплення проти російського імперського коронавірусу», – запропонував науковець.
Олександр Ратушняк відмітив, що дійсно, якщо подивитись не героїв російської літератури, то в багатьох випадках це військові колоніальної армії.
«Російські письменники зробили величезний внесок у романтизацію колоніалізму, по суті визначивши його як національну ідею», – зазначив він.
Юрій Ковбасенко визнає, що не можна робити вигляд, що не було ніяких імперій окрім російської. Була британська, французька, але ці нації і ці літератури розкаялися. Росіяни і не думають цього робити. Вони вважають, що завжди праві.
Проте, на відміну від старших поколінь в українській молоді немає запиту на книгу. Про інтерес до того ж самого Пушкіна і Толстого взагалі мова не йде. Як відзначив Олександр Ратушняк, не треба кількісно долати цю проблему. Потрібно пам’ятати, що російська література вторинна: «Маємо звільнити мізки і час для більш грунтовного вивчення європейської та американської літератури. Оце світова спадщина».
