Лауреатка міжнародних літературних конкурсів «Гранослов» і «Привітання життя» ім. Б.-І.Антонича, премії Сундара Рамасвамі, стипендіатка програм «Gaude Polonia» міністра культури Польщі та Homines Urbani на Віллі Деціуша у Кракові. Авторка п’яти збірок поезії. Все це про Галину Крук – відому поетку, яка живе у Львові, де викладає зарубіжну літературу у Національному університету імені Івана Франка.
У розмові з Ігорем Стамболом в проекті Українського кризового медіа-центру «Навколо книги» вона зізналась, як змінила її творчість війна, і що заважає просуванню української літератури за кордоном.
З її слів, ми живемо в іншій реальності. Попередня реальність була доволі спокійною. Те, що ти бачиш, і на що звертаєш увагу в порівняно мирний час, недоступне для нашої уваги в час, коли є війна.
«Я ніколи не була занадто оптимісткою. Про війну почала писати задовго до цього. Майже в кожній книжці, починаючи з 2005 року, в мене були вірші про війну. Вона може бути просто метафорою в бароко, однак, коли ця метафора починає реалізуватися в реальності, перестаєш це сприймати як метафору», – розповіла авторка.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, в неї змінилася поетика. До того писала доволі метафоричні вірші з алюзіями. Вони були сильно занурені в різні культурні контексти. Там можна було на різних поверхах знайти багато значень. Проте, вже у книзі «Короткий курс коктейлю Молотова», яка у двох томах вийшла у Сполучених Штатах, вірші, написані після 2022 року, не мають цієї метафористики.
«Мені хотілося знайти таку форму, яка не буде на себе відтягувати уваги, і передаватиме наше враження від тої реальності, наше переживання реальності з усіма цими такими дражливими важкими моментами. Кожен вірш є формою зберегти як, тому що ми змінюємося, змінюється те, на що ми реагуємо, як ми реагуємо, щось притуплюється, щось загострюється. І кожен вірш в якомусь сенсі є відбитком конкретної миті, конкретної реакції на певну подію і ситуацію. В Україні ми навіть деякі речі вже позабували, але коли я повертаюся до певних віршів, коли я їх читаю на публіку, на виступах, дуже чітко занурююся назад. Вони мене повертають. Деякі вірші насправді навіть боляче читати», – говорить Галина Крук.
Поетка доволі реалістично оцінює сприйняття української літератури в інших країнах. Їй майже завжди доводиться мати справу з аудиторією, яка українських авторів набагато гірше і менше знає, ніж відповідно російських авторів і російську літературу.
«Тобто маємо постійну необхідність виходити з великої тіні, яку відкидає на весь світ російська література. Утруднює цю рецепцію і можливість презентації те, що є досить мало перекладів. Дослівно можна згадати до десятка авторів, які перекладені. Ми навіть підписували петицію про те щоб американський Амазон змінив рубрикацію рубрики. Ми досі там фігуруємо і всі поети з цього пострадянського простору зі східної Європи фігурують як російська або колишня радянська чи пострадянська поезія. І незважаючи на те, що ми зібрали достатню кількість підписів, рубрику не змінили. Ми йдемо там після довгого списку Пушкіна, Достоєвських і всього решту. Це настільки колоніальний погляд, що просто дивуєшся», – відмічає вона.
На думку Галини Крук, внаслідок тривалого періоду бездержавності, колоніального статусу, заборон публікації українською мовою ми маємо вироблену традицію усної творчості, усної поезії, пісенної творчості.
«Отак в культурі функціонувало і далі функціонує, що багато людей готові слухати поезію усно. Це дуже відрізняє нас від інших аудиторій. Скажімо, німці навіть на вечорах видруковують буклети. Ти дочитуєш вірш і публіка перегортає сторінку. Вони слухають очима, читають паралельно», – говорить авторка, підкреслюючи різницю у відношенні до поезії.