За радянських часів у будь-якій школі займались військовою підготовкою учнів, і всі сторони процесу – і освітяни і школярі не приділяли їй помітної уваги, бо війна вважалась тим, що назавжди залишилось в минулому. Зовсім інше ставлення до цих завдань у сучасній українській школі. Країна, яка потерпає від російської агресії, має вчити захисту з ранніх років. Тому з’явився навчальний предмет «Захист України». Один з тих, хто долучився до його створення – доктор історичних наук Ігор Сердюк, чия спеціалізація – історична демографія та урбаністика Гетьманщини.
Окрім наукової діяльності, він на волонтерських засадах працює інструктором з топографії та застосування мультироторних БпЛА у складі відомого проєкту Victory Drones, є учасником волонтерської спільноти Climb Army, за цю діяльність має подяки від військових підрозділів, відзнаку Міністерства оборони України “За сприяння Збройним силам України, нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України “За сприяння війську”.
А ще одна зі сфер інтересів Сердюка – спортивний туризм, і саме знання зі спортивного орієнтування запозичив, працюючи над шкільним курсом. Про те, як це відбувалось, він розповів Ігорю Стамболу у проєкті «Навколо книги».
«Пригадую, як відбувалася перша розмова з Марією Берлінською, Оксеном Лісовим та Ігорем Бороховичем. Якраз ідея зайшла, що треба масштабувати, і була вкинута теза про те, щоб в школах збирали дрони. І моя думка була про те, що в школах не варто це робити, тому що це відповідальність, небезпека, великий зоопарк засобів, які все рівно потім військовослужбовцям доводиться допилювати, допрацьовувати навіть після кодифікованих державою виробників. Замість цього я пропонував змінити сам підхід до такої освіти», – згадав гість.
Йому закидали, що він нібито виступає за тотальну мілітаризацію освіти. Сердюк з цим не погоджувався і пояснював свою позицію інакше.
«Вона полягала в тому, щоб у профільних дисциплінах ці речі не були «півтора землєкопа», а щоб учням пояснювали, як працює військова тематика через природничі й гуманітарні знання. А вже вчитель предмету «Захист України» мав би збирати ці знання докупи, показувати, як їх застосовувати на практиці, і фактично їх актуалізувати», – відзначив науковець.
При цьому Сердюк вважав принциповим, щоб цей предмет викладали люди, для яких це є основним фахом. Бо раніше вчитель «Захисту України» — це часто був хтось на 0,2 ставки: історик, фізкультурник, біолог. Це ніколи не було основним профілем. Натомість логічніше навчити людей, для яких це буде головною спеціалізацією, або навіть створити осередки, де хтось спеціалізується на ВПЛА, хтось — на тактичній медицині тощо.
Пізніше долучився до обговорення модельної програми, яку потрібно було дуже швидко зробити, впровадити і підготувати перших вчителів та інструкторів, які навчали цих вчителів.
«Це був цікавий процес. Наприклад, у Полтаві спочатку це не сприйняли, а от на Тернопільщині та Львівщині — навпаки, відреагували з ентузіазмом: «давайте робити це круто». Потім інші громади подивилися на цей досвід — і пішла хвиля. Зараз це вже впроваджено, і, схоже, щось таки спрацювало», – розповів історик.
За його словами, військова топографія в масовому, непрофесійному викладі часто зводиться до бюрократичного підходу: «ось карта, ось умовні знаки — вивчи». Тобто вона вчить військової топографії як формальної дисципліни, а не орієнтування як навички. Часто навчання прив’язане до однієї «стандартної» військової топографічної карти, хоча в реальному житті її може просто не бути — як це було у 2022–2023 роках. Або є місцевості, де набагато ефективніше орієнтуватися за ОСМ-картами чи супутниковими знімками Google, якщо робити це правильно.
«Саме від цієї варіабельності я відштовхувався, і ми намагалися закласти цей підхід у шкільний курс», – додав Ігор Сердюк.
