Іноагенти: “проросійський” закон на перешкоді євроінтеграції Грузії

Антон Хімʼяк, аналітик HWAG/UCMC

Влада Грузії поставила крапку в епопеї довкола скандального законопроекту про «Про прозорість іноземного впливу», який може опустити шлагбаум на євроінтеграційному шляху Тбілісі. Останнім актом протистояння правлячої Грузинської мрії та опозиції довкола законопроекту стало подолання парламентом (84 голосів за, 30 проти) вето президента Саломе Зурабішвілі. Таким чином грузинський закон “про іноагентів”  набуде чинності на початку червня.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн заявила, що ухвалення законопроекту негативно впливає на шлях Грузії до ЄС. Очільниця МЗС Німеччини Анналена Бербок зазначила, що «Уряд Грузії вкотре віддаляє країну від Європи та ігнорує побажання переважної більшості, яка щодня виходить на вулиці заради європейського майбутнього». Менш дипломатично висловився Карл Більдт, колишній міністр закордонних справ Швеції та співголова Європейської ради з міжнародних відносин: «Оскільки правляча партія використовує свою більшість у парламенті, щоб подолати президентське вето на «російський закон», шлях Грузії до ЄС на даний момент закінчився. Трагічно – але факт». 

У зв’язку з цим аналітики Групи гібридних загроз оцінюють ризики наступу на свободу медіа в Грузії та приховані інтереси Москви. 

Закон проти права

Для висунення на розгляд парламенту законопроекту влада скористалась послугами сателітної фракції “Сила народу”. Політсила відкололась від правлячої Грузинської мрії в серпні 2022 року. Однак не пішла в опозицію, а стала голосом російської пропаганди, регулярно критикуючи Захід. 

В інформаційній кампанії на підтримку законопроєкту провладні парламентарі вказували, що брали за основу американський закон “FARA” (Foreign Agents Registration Act). Більш жорстку версію документу, що передбачала позбавлення свободи строком до 5 років, провладні коментатори називають “американським”, а більш поблажливу версію “грузинською”. Зрештою, парламент ухвалив “лайт” версію законопроєкту, яка передбачає лише фінансові санкції за невиконання вимог. 

Прем’єр Грузії Іраклій Кобахідзе: “Я хочу всім сказати, що ніхто не дочекається майдану у Грузії. Хочу нагадати, якими були результати майдану для України. Тоді владу України реально призначили ззовні, спочатку один раз, потім другий, і в результаті той, хто призначав владу ззовні, не взяв на себе відповідальність за події, що розгорнулися в Україні надалі”. 

Дія закону поширюється фактично на всі недержавні організації: релігійні, гуманітарні, наукові, культурні, медіа. Законопроект передбачає, що неурядові організації (НУО) та ЗМІ, які отримують понад 20% свого фінансування з іноземних джерел, повинні реєструватися як «агенти іноземного впливу». Жорсткий фінмоніторинг дозволить владі встановити контроль над інформаційним полем країни.

Даний підхід нагадує російську практику законодавчого “оформлення” придушення інакомислення та опозиційних голосів. До прикладу, марковані Кремлем російські “іноагенти” змушені супроводжувати всі свої публікації, навіть на іноземних інформаційних ресурсах, повідомленням про статус “ворога народу”, присвоєний путінською Росією. 

Приклад дисклеймеру, який використовують російські опозиціонери

За оцінкою експертів, грузинський закон є спробою зменшити можливості для протестного потенціалу та розширити репресії проти опозиції перед прийдешніми виборами.

Посилення норм регулювання справді може вплинути на можливість грузинських прозахідних організацій лобіювати свою позицію та створить викривлення в інформаційній сфері. Завдяки закону про іноагентів влада Грузії посилить адміністративний ресурс, що негативно вплине на рівень демократії в країні: особливо напередодні парламентських виборів, що заплановані на жовтень 2024.

Закон про «іноземних агентів» може прокласти шлях до придушення незалежних ЗМІ та організацій громадянського суспільства, віддзеркалюючи практику Росії. Виявом напруги є заява понад 60 медіа, що вони не збираються виконувати вимоги. Протест громадськості, що відбувся 28 квітня 2024 року, одночасно анонсували 126 неурядові організації.

Каталізатор протестів

Боротьба між протестувальниками та владою в Грузії за декілька місяців до виборів поляризує суспільство. Законопроєкт про “іноземних агентів” став каталізатором розколу та потенційно може суттєво підвищити рівень протестного голосування.

Варто відзначити, що в сучасній історії Грузії вибори відбувались в умовах не менш гострого протистояння. До прикладу, після розгону опозиційних протестів наприкінці 2007 року тогочасний президент Міхеіл Саакашвілі подав у відставку, проте на дострокових виборах переміг кандидата від опозиції з подвійним відривом. На парламентських виборах, що відбулись невдовзі, більшість голосів отримала партія президента “Єдиний національний рух”.

Міхеіл Саакашвілі святкує перемогу на виборах 2008 року, – Reuters

Варто враховувати, що за каденції Саакашвілі вибори відбувались майже без порушень, про що відзначали міжнародні спостерігачі. Сьогодні можна очікувати, що за негативного для власних парламентських перспектив сценарію “Грузинська мрія” вдасться до фальсифікацій, що потенційно викличе ще більший спротив зі сторони суспільства. 

Попри те, що грузинське суспільство засуджує російську агресію проти України (зокрема, 77% вважають Росію найбільшою загрозою Грузії) та переважно підтримує членство в ЄС і НАТО, правляча партія «Грузинська мрія» обрала протилежний курс на відповідає інтересам Росії. Тому можна прогнозувати продовження та посилення протестів, особливо після вибіркового побиття лідерів опозиції. 

Демонтаж демократії на догоду Росії?

Фото новини про звільнення з провладного телеканалу частини ведучих в знак протесту, –  Ехо Кавказу

Нездатність опозиційних партій заручитися значною підтримкою можна пояснити застосуванням наративів залякування. Так “Єдиний національний рух” є найбільшою опозиційною партією, але асоціація з постаттю Міхеіла Саакашвілі ускладнює залучення достатньої кількості прибічників для перемоги над “Грузинською мрією”. Провладні медіа зображають колишнього президента та його партію як “адептів війни”, що знову можуть розпалити конфлікт в окупованих Росією Абхазії та Південній Осетії. Засновник “Грузинської мрії” та олігарх-мільярдер Бідзіна Іванішвілі звинувачує опозиційні сили в бажанні «відкриття другого фронту війни в Грузії». Така риторика має на меті позиціонувати правлячу партію як гаранта стабільності та суверенітету, використовуючи страхи громадськості та підживлюючи розбіжності в грузинському суспільстві.

Водночас внутрішньополітична динаміка Грузії відкриває перед Росією можливості щодо утримання Тбілісі на орбіті геополітичного впливу Кремля. 

  • Прихильний до РФ режим дозволяє обходити санкції (заступник держсекретаря Джим О’Браян заявляв, що Грузія одна з 5 країн, що допомагає обходити санкції, про що також свідчить чимале зростання експорту з Грузії в РФ); 
  • Москва не бажає отримувати нову точку напруги на своїх кордонах, що можливо у випадку перемоги на виборах антиросійської сили (особливо того після того як частину Чорноморського флоту перевели в окуповану Абхазію);
  • Антизахідна риторика “Грузинської мрії” дозволяє Кремлю на міжнародній арені підтримувати наратив про “багатополярний світ” (адже основний ухил законопроєкту про “іноземних агентів” спрямована саме проти впливу з ЄС та США).
Російський воєнний порт, що будується на території окупованої Абхазії поблизу міста Очамчіра

Кремль уже звинуватив Захід у лицемірстві та «русофобії» через критику грузинського закону про «іноземних агентів», а прес-секретар Путіна Дмітрій Пєсков заявив, що “Росія бачить нічим не завуальоване втручання у внутрішні справи Грузії ззовні” 

В подальшому Росія може надавати “Грузинській мрії” допомогу в підготовці до виборів інформаційно та матеріально. Давіт Зеделашвілі з Research Institute Gnomon Wise, розглядаючи можливість “білоруського сценарію” протестів, висловлює сумнів в перемозі “Грузинської мрії” у випадку зростання масштабу протестів зросте. Малоймовірність насильницького сценарію продиктована недостатньо потужним апаратом силовиків та небажанням грузинської армії надавати руку допомоги для репресій власних громадян.


Протести в Грузії, які спалахнули на тлі занепокоєння громадськості щодо дій влади та зростаючих авторитарних тенденцій, стали виразним символом глибокого розколу в грузинському суспільстві. Вони відображають не тільки невдоволення конкретними політичними кроками, але й ширше прагнення до демократичних реформ і верховенства права та прозахідний вектор розвитку. 

Правляча політсила “Грузинська мрія” опинилася під значним тиском, оскільки протести перешкоджають спробам посилення авторитарних тенденцій. З одного боку, влада намагається утвердитися за рахунок зміцнення контролю над ключовими інститутами та обмеженням свободи слова. З іншого, вона ще більше віддаляється від демократичних принципів, що обумовлює необхідність забезпечення перемоги на прийдешніх виборах.

У цьому контексті, роль Росії може стати вирішальною. Москва має власний інтерес у збереженні впливу в Грузії та може надати “Грузинській мрії” необхідну економічну та політичну підтримку для утримання влади.