23 листопада Український кризовий медіа-центр започаткував новий проект «Навколо книги». Першою авторкою, з якою провів бесіду Ігор Стамбол, стала письменниця Ірина Грабовська. Вона родом з Донецької області, і тому те, що таке велика війна, знає вже 8 років. Для літератора працювати в таких умовах доволі складно.
«Психологічно це дуже сильно впливає. Півтора місяця я не могла писати і читати, а потім, коли побачила, скільки людей в моїй галузі під обстрілами виконують свою роботу – і типографії і редактори, і цілі відділи, що працювали у підвалах – зрозуміла, що будь що ми маємо писати і видавати. Ворог хоче нас знищити – фізично, морально, культурно, і ми не маємо їм це дозволяти», – наголошує письменниця.
Ігор Стамбол поцікавився в неї, наскільки впливає як на авторку, так і на тексти сьогодення, пов’язане з відключеннями світла, повітряні тривоги?
Як виявилося, Ірина Грабовська стала писати ще більше після того, як стали вимикати світло. «Немає інтернету, нічого не відволікає», – усміхається вона.
В її доробку є книга «У вогняному кільці: оборона Луганського аеропорту», яка вийшла у 2018 році. Події там розгортаються з лютого до середини вересня 2014 року. Видання стало першою документальною хронікою тих часів. Всі матеріали для книги зібрали луганські волонтери. Вони працювали у повному оточенні. Тоді там не було жодного журналіста. В решті решт змогли зібрати 120 інтерв’ю.
«Ми не очікували, що буде якійсь величезний успіх, – зізнається авторка. – Головною ціллю було написати книгу для тих, хто це пережив. Спочатку навіть хотіли назбирати гроші, щоб надрукувати за власний кошт. На скільки б примірників вийшло, стільки б і надрукували. Але видавництво відразу проявило інтерес і взялося випустити книгу. В результаті у 2018 році вона стала першою в їх списку бестселерів. 17 тисяч – це величезний тираж як для української книги, на який ми не сподівалися».
Ірина Грабовська вважає, що буде ще більше таких робіт, і це дуже важливо.
«Ми зараз переживаємо величезну національну трагедію і потрясіння, – констатує вона. – Ця війна взагалі не мала би бути у двадцять першому столітті, бо вона цілком виглядає як середньовічна. Але це сталося, і ми повинні задокументувати те, що відбувається для того, щоб люди – не обов’язково наступні покоління українців, а наші сучасники з інших країн могли доторкнутися до цього, зрозуміти і підготуватися до того, як може поводитися Росія і її народ. Багато хто на Заході вважав цю країну загадковою, дикою, але європейською. Тепер всі бачать, якою вона є насправді».
