Після війни буде вочевидь ескапістська потреба в чомусь світлому пригодницькому на кшталт «Володаря перстнів», де все добро переможе. Це для людей з одним типом травм. Інші намагатимуться зануритись в темряву. Таку думку в розмові з Ігорем Стамболом в проєкті «Навколо книги» висловила письменниця, співведуча подкасту “Пішли писати”, авторка книги “Проєкт “Лабіринт” Олена Кузьміна.
У перші місяці вторгнення вона могла по волі читати лише нон-фікшн. Єдиним з художньої літератури був кривавий трилер Франка Тільє: «Для мене то був неймовірно цінний досвід. Коли лунає сигнал повітряної тривоги, я не можу це зупинити. Однак, коли читала цей роман, знала, що маю контроль над страхом, бо він видуманий. Можу в будь-який момент його зупинити, закривши книгу».
За жанром “Проєкт “Лабіринт” – антиутопія. Цією книгою авторці хотілося спитати людину, що її робить людиною? Де та межа, за якою втрачаєш людяність? Як робиш вибір?
«Також хотілося сказати про випадковість. – додала Олена Кузьміна. – Чим більше зараз спостерігаю за життям, тим більше розумію, що кожна ракета і кожна смерть повторює тезу жорстокої випадковості, яку абсолютно неможливо контролювати. Ще ця книга про усталені гендерні ролі. Всі ті клішовані штуки, які дуже шкодять».
Письменниці було цікаво дослідити стосунки у тропі мати – син, змусити рефлексувати читачів над тим, чи насправді для них є добрим те, чого хочуть їм нав’язати?
Учасники розмови обмінялись думками не лише про особливості літературного процесу, а і про складності бізнесу навколо нього. На переконання авторки, як таких літературних агенцій в Україні немає.
Минулого року Олена Кузьміна як менторка взяла участь у письменницькому кемпі у Вірменії. В літературній агенції, яка мала відношення до його організації, їй зізналися, що агенція лише продає права на переклади, для чого агенти відвідують книжкові виставки у всьому світі. Піаром, презентаціями авторів вони не займаються. Для цього піарники. Вірменські автори винаймають одних та інших.
За її словами, в Україні літературний бізнес слабо розвинутий. Насамперед, це стосується літературних агентів.
«Або це волонтерська та грантова діяльність, або письменник займається власною промоцією сам, – пояснила авторка книги «Проєкт «Лабіринт». – У нас письменник у кращому випадку отримує гонорар у кілька тисяч. Кого він може найняти за ці гроші? Може тільки купити собі заспокійливі».
