Вікторія Одусанво
2024 рік став рекордним за кількістю дронових атак ЗСУ на військові об’єкти на території Росії. Україна цілить в “ахіллесову п’яту” путінського режиму – нафтову промисловість. Попри санкції Заходу експорт нафтопродуктів майже три роки живить військову машину Кремля.
В останні дні своєї каденції експрезидент США Джо Байден запровадив найжорсткіший за весь час пакет санкцій, спрямований проти російського тіньового флоту. За оцінками експертів Росія зіштовхнеться зі складнощами в логістиці. Вже сьогодні фрахтові ставки на перевезення російської нафти на Далекому Сході зросли вп’ятеро через дефіцит танкерів, спричинений новими обмеженнями Вашингтону. Втім дані кроки виглядають запізнілими на тлі прибутків, які Москва впродовж трьох років війни отримала завдяки нафтовій свердловині. Так, лише за 2024 рік федеральний бюджет РФ отримав 11,13 трлн руб. нафтогазових доходів (бл.120 млрд. доларів США за нинішнім курсом), що на 26,2% перевищує показник 2023 року. За умови дотримання запроваджених санкцій та політики нової адміністрації США, спрямованої на зниження цін на нафту, в 2025-тому Кремль навряд чи може розраховувати на надприбутки від продажів нафтопродуктів.
Однак умови війни на виснаження, в яких змушена боротися Україна, диктують необхідність діяти, а не пасивно чекати поки економіка держави-агресора колапсує. Тому Київ системно нарожує власні санкції проти російської нафтопереробної промисловості та можливості експортувати газ. На відміну від фінансових механізмів, до яких вдається Захід, українські санкції мають крила та оснащені десятками кілограм вибухових речовин. Осінтери нарахували щонайменше 81 удар по російським нафтопереробним підприємствам (НПЗ) протягом минулого року. В січні 2025 інтенсивність ударів зросла.
Удар по репутації Кремля
Для кремлівської пропаганди удари по нафтопереробним підприємствам є вкрай незручною темою. Оскільки події відбуваються на території Росії, реальні наслідки важче замовчати.
Як засвідчують опитування Левада-Центру, (автор усвідомлює умовність соціології в Росії, однак за відсутності альтернатив доводиться орієнтуємось на дослідження АНО Левада-Центр) лише 18% росіян вважають нальоти українських дронів “однією з найважливіших подій 2024 року”. Вочевидь, резонанс атак на нафтові об’єкти в інформаційному полі Росії розподілений нерівномірно: дрони турбують переважно жителів прикордонних регіонів. Однак в переліку тривог пересічних росіян даний фактор має чітку тенденцію до зростання, пропорційно до нарощування спроможностей України. Повітряні тривоги невпинно “наближаються” до російської столиці, в яку до цього часу українські БПЛА навідувались вкрай рідко (остання знакова атака відбулась аж в травні 2023, коли два дрони влучили в купол Сенатського палацу в Кремлі). Втім більш значущим фактором росту невдоволення через неспроможність влади справитись з “падінням уламків” на об’єкти нафтової промисловості є ріст ціни на бензин. В 2024 Росія зіткнулася з рекордним за останні 13 років зростанням ціни на бензин, що, у свою чергу, розганяє махових інфляції. Темпи росту вартості пального продовжують зростати, тож проблема українських атак набуває федерального масштабу.
Високоточні уламки
В першу чергу рупори Кремля запустили в інформаційний простір заспокоювальні наративи. Основною тактикою російських пропагандистів є применшення значущості втрат внаслідок українських ударів. Так виникають заголовки про “успішне відбиття” атак “виготовлених на Заході БПЛА”. Усі руйнування об’єктів ВПК чи нафтової промисловості в уявній реальності російського офіціозу є наслідком падіння уламків.
Насправді, подібні історії є спробою приховати невигідну для Кремля правду, яка полягає у тому, що російське ППО не може ефективно закрити навіть найбільш значимі для російського ВПК підприємства та нафтобази.
Варто зазначити, що звичка представників влади звітувати про “падіння уламків” стала мемом в російській інтернет-спільноті, який використовується для висміювання спроб приховати реальний стан справ. Цей приклад засвідчує низький рівень довіри росіян до власної пропаганди стосовно ситуації всередині Росії.
У пошуках виправдання агресії
Чимала частка коментарів російських пропагандистів щодо теми дронових атак України трансформується в заклики до “розплати”. Показово, що у відповідь кремлівці часто погрожують завдати удару по цивільній інфраструктурі, а не військовим об’єктам. Таким чином Кремль намагається вкотре нав’язти власному народонаселенню переконання, що атаки на цивільні об’єкти в українському тилу є лише “відповіддю” на “агресію Києва”.
Справді, частиною стратегії знищення цивільних об’єктів України є також цілеспрямоване знищення об’єктів генерації електроенергії. Енергетична інфрастура є однією з найбільш “бажаних” цілей Росії, адже знищення електрогенеруючих потужностей України дозволить Кремлю вчинити чергову гуманітарну катастрофу з метою схилити керівництво України до фактичної капітуляції. Лише протягом минулого року, українська енергетична інфраструктура зазнала 13 масованих атак, наслідком чого стали тривалі блекаути цивільних та промислових об’єктів, а також наражаючи на небезпеку об’єкти критичної інфраструктури.
Віддзеркалення тероризму
Російський агітпроп використовує українські удари по військовим об’єктам на території Росії як аргумент на користь необхідності посилення мобілізації народонаселення навколо “цілей” так званого СВО. Основні ресурси спрямовані на закріпленні в масовій свідомості росіян асоціації дронних атак з поняттям тероризму.
Показово, що Росія спробувала перекласти на Україну відповідальність за екологічну катастрофу в північно-східній акваторії Чорного моря внаслідок розливу мазуту в Керченській протоці 15 грудня 2024. Інцидент відбувся через розлом корпусів двох російських нафтових танкерів під час шторму. Однак Z-спільнота в перші години після інциденту згенерувала десятки повідомлень про “терористичну атаку” українських морських безекіпажних катерів. Жодних доказів ця “версія” роспропаганди так і не отримала. Втім подібні повідомлення спрямовані не на достовірну аргументацію, а розмиття фокусу аудиторії. В даному випадку метою було зняття відповідальності з влади за експлуатацію обладнання (танкерів), що перебуває в аварійному стані, та поширення підозри щодо причетності України, навіть попри цілковиту необгрунтованість.
Подібна стратегія є цинічним викривленням реальності, оскільки, на відміну від російських військ, Україна здійснює удари виключно по військовим об’єктам та нафтовій інфраструктурі, від якої залежить забезпечення окупаційного контингенту. Таким чином звинувачення у тероризмі є черговим прикладом стратегії “віддзеркалення” Росією власних військових злочинів.
Метою подібної кампанії є спроби викликати публічний осуд України на світовій арені та змусити Західних партнерів скоротити обсяги військової допомоги, а також обмежити кількість українських дронових атак шляхом дипломатичного тиску.
Попри обережний підхід партнерів до запровадження санкцій проти російської нафтової промисловості, Україні вдалося знайти спосіб завдавати збитків ключовому кремлівському ресурсу ведення війни. До прикладу, внаслідок ударів по російським НПЗ та дії санкцій, у 2024 році обсяг переробки нафти в РФ впав до мінімального значення за останні 12 років.
Отож розвиток і вдосконалення стратегії дронових атак у майбутньому не лише створить значні логістичні виклики для російських військ, але й вплине на можливості Москви фінансувати військову авантюру Путіна.
В той же час кейс українських дронових атак ставить перед російською пропагандою завдання мобілізації населення РФ навколо ідеї продовження війни з Україною. Цілковита руйнація причинно-наслідкових зв’язків в масовому сприйнятті росіян практично не залишає сумнівів – з цим завданням Кремль впорається. Але добра новина полягає в тому, що російську нафтову промисловість це не захистить.
