Від початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну слідчими Національної поліції розпочато 70 кримінальних проваджень за фактами вчинення російськими військовими сексуального насильства, пов’язаного з війною. Говориться про щонайменше 79 постраждалих. Серед них – жінки, чоловіки та діти.
Насправді, повна статистика цих злочинів відкриється суспільству лише після звільнення окупованих територій. Причому, доводиться сумніватись, що вона буде повною, адже як і в інших воєнних конфліктах чимало постраждалих довгий час носитимуть в собі подробиці злочину.
Чим є на сьогодні тема сексуального насильства у війні? Яке місце вона займає у громадській свідомості? Як говорити про це, а про що говорити не можна? Для розмови на цю тему головна редакторка Громадського радіо Тетяна Трощинська запросила у спеціальний проєкт Українського кризового медіа-центру «Діалог. Кава з Трощинською» адвокатку, правозахисницю, письменницю Ларису Денисенко.
«В громадській думці утвердилося таке уявлення, що чим більше страшних подробиць ми будемо повідомляти в соціальних мережах, статтях, показувати по телевізору, тим більше злякаються міжнародні аудиторії, натиснуть на свої уряди, а ті допоможуть Україні, дадуть літаки і перемога прийде швидше. Що ви думаєте про це?» – запитала ведуча.
Гостя підкреслила, що ми говоримо про це не для того, щоб Україні надали зброю. Для цього відбуваються адвокаційні кампанії. На її погляд, люди на Заході не сидять щодня і не горюють разом з Україною. Та ж екологічна катастрофа з підривом греблі Каховської ГЕС була в центрі уваги глядацької аудиторії лише кілька днів. Після цього починають знову дивитись відео про те, як хтось врятував кішку.
Лариса Денисенко закликала дивитись на проблему сексуальних злочинів під час війни під двома кутами – встановлення контакту з потерпілою через проникнення в її внутрішній світ та спробах розібратись у зовнішніх обставинах.
«Коли я працюю з цією темою, розумію, що і мені є про що подумати. Людині, яка уцілила від сексуального насильства і довірилась мені, теж є про що подумати, і ми можемо бути разом. Я усвідомлюю, чому людина мовчала і плутано пояснює, що з нею відбулось. Чому вона забуває і чому вона завмирає. Чому перше питання, яке ставлять фактично всі жінки, з котрими я працюю: чи можливо я щось зробила не так?» – пояснила адвокатка.
З її слів, ця тема вкрай складна, бо крім тонкої роботи з потерпілими нерідко доводиться стикатися з явищами, сприймати які готовий далеко не кожний.
«Існують випадки, коли чоловіки продають свої дружин у сексуальне користування окупантам, – розповіла Лариса Денисенко. – Є випадки, коли громада для того, щоб вберегти свої доньок, матерів і сестер показують на хату соціально менш забезпеченої людини, яка, наприклад, зловживає алкоголем або має ментальну інвалідність і зовсім не може себе захистити, часто не розуміє, що відбувається. Але вони знають, де така людина мешкає, і вказують на ту хату. Дуже часто можна почути, що хтось виставлявся, усміхався, передавав цигарки окупантам. І потім, коли людина зазнає сексуального насилля, уся громада тебе сприймає наче хвойду, яка сама у всьому винна».
Правозахисники мають справу з наслідками злочину. Для того, щоб зменшити їх роботу, суспільству треба навчитись запобігати цьому, давати більше інформації, не спускати на гальма, не говорити: «Ваша донька не зовсім же постраждала. Нащо вона буде псувати життя вчителю, хлопчику, студенту, своєму нареченому?».
«Розповісти про це – дуже серйозний і смілий вчинок. Окреме випробовування – далі витримувати, як на це реагує твоє ближнє коло, правосуддя, система освіти і громада в цілому. Навіть інформаційний тиск витримати буває надзвичайно важко», – визнає Лариса Денисенко.
На її переконання, чим менше суспільство буде схильним до того, щоб обговорювати приватні деталі життя, біографії, зовнішності, соціального середовища людини, а більше буде думати про умови безпеки і не тільки у воєнний час, тим раніше дійде до висновку, що має зробити усі запобіжні заходи, щоб людина почувалася у безпеці.
«Треба фокусуватись на кривдниках і злочинцях, а ні на потерпілих або людях, яких змусили пройти через це», – наголосила вона.