Наприкінці літа 9 р. н.е. Публій Квінтілій Вар, будучи пропретором провінції Германія, вирішив придушити повстання зарейнського племені марсів, які раптово підняли бунт проти римської адміністрації. Слідуючи порадам Армінія, сина вождя іншого германського племенеі херусків – Зегімера, якого ще в дитинстві взяли як заручника і виховували в Римі, Квінтілій Вар повів свої легіони через Тевтобурзький ліс, в якому потрапив у заздалегідь підготовлену пастку і був ущент розбитий. Щоб не потрапити в полон, він і вищі офіцери покінчили життя самогубством, кинувшись на меч, а загальні втрати римлян становили близько 25-27 тис. вояків. Катастрофічна цифра на ті роки.
Після цієї поразки римський історик і секретар імператора Адріана, Светоній, писав про реакцію імператора Октавіана Августа на цю трагедію: “Розповідали, що він до того був знищений, що кілька місяців поспіль не стриг волосся і не голився і не раз бився головою об одвірок, вигукуючи: “Квінтілій Вар, поверни мені легіони!”
Тобто 2000 років тому володар найбільшої, наймогутнішої і найрозвинутішої імперії всіх часів і народів кілька місяців ходив у жалобі після того, як втратив три легіони з обозом.
Але що ми бачимо тепер? На початку 20 ст. комуністичний імператор недорозвинутої більшовицької імперії зла, під час Другої світової війни міг запросто пожертвувати полком чи дивізією, щоб зробити відволікаючий маневр для того, щоб покласти інший полк чи дивізію, щоб захопити якусь висоту чи населений пункт, який вже вчора втратив будь-яке оперативне чи стратегічне значення, спалюючи в цих м’ясних штурмах мільйони людей. А вже сучасний недоімператор російської інформаційної теократії путін гордо називає це “найбільшим внеском русского народа в перемогу над нацистськими загарбниками”.
Що ж, давайте таки пройдемось найбільшими такими “внесками” в цю так звану перемогу.
ПОЧАТОК ОПЕРАЦІЇ “БАРБАРОССА” І ВТОРГНЕННЯ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ В РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ 22 ЧЕРВНЯ 1941 Р.
Білостоцько-Мінська битва (22-29 червня), в результаті якої був фактично обвалений весь радянський Західний фронт, а всі вцілілі його частини опинилися в оточенні.
У результаті наступу Вермахту утворився так званий “Білостоцький котел”, у формі пляшки з горлом на схід і “Мінський котел” під час оточення столиці Білорусі. Також німецькі війська просунулись углиб території СРСР на 250, а подекуди на 400 км, прорвали Західний фронт, фактично повністю знищивши 10-ту армію та завдавши нищівних втрат третій загально-військовій армії Радянського Союзу. Штаб фронту цієї армії, взагалі, розвернувся в лісах під Могильовом, а деякі його відділи розміщувались у кузовах вантажівок. Туди ж для стабілізації фронту прилетіли маршали Ворошилов і Шапошніков. Ворошилов особисто допитує першого збитого німецького пілота, після чого виявляється, що він дещо заблукав, бо за їхніми планами, вони вже мали підступати до Смоленська. Тобто ситуація була катастрофічна.
Загальні втрати радянської сторони в цій операції:
– 11 стрілецьких, 2 кавалерійських, 6 танкових і 4 моторизованих дивізій.
– загинуло 3 командири корпусів, 2 командири дивізій, у полон потрапило 6 командирів дивізій і 2 командири корпусів, також 1 командир дивізії і 2 командири корпусів зникли безвісти.
– безповоротних втрат 341 000, санітарних втрат 75 000, в полон взято 324 000 особового складу, декілька генералів, захоплено 3332 танка, 1809 гармат та іншу військову техніку.
Після цього “вкладу” в пабєду 28 червня Сталін сказав, виступаючи перед Політбюро: “Ленін залишив нам велику спадщину, а ми, його спадкоємці, все це просрали”.
БИТВА ЗА КИЇВ, 7 ЛИПНЯ – 19 ВЕРЕСНЯ 1941 Р.
Після розгрому радянський військ, захоплення Смоленська і виходу до Дніпра по всій його довжині Гітлер починає концентрувати увагу на флангах і видає директиви, які передбачають захоплення Донбасу і Криму ще до початку зими. Логіка очевидна: отримати доступ до українського вугілля, убезпечити південний фланг і створити передумови для наступу на Кавказ і захоплення його нафтових родовищ. І зробити це без захоплення Києва, де була сконцентрована величезна кількість радянських військ, було неможливо. Група армій “Південь”, зокрема 1-ша танкова армія, форсувала Дніпро в районі Запоріжжя та захопила понтонну переправу в Дніпрі. 17 армія Вермахту форсувала Дніпро в районі Кременчука і створила плацдарм на лівому березі аж до Черкас. Паралельно 6 армія впритул підійшла до Києва. Таким чином було створено передумови для оточення сил радянського Південно-Західного фронту в т.зв. закруті Дніпра, в якому було зосереджено 5 армій: 21-ша (Кузнєцов), 5-та (Потапов), 37-ма (Власов), 26-та (Костенко), 38-ма (Рябишев).
Обороною Києва керував генерал-полковник Михайло Кирпонос, під загальним керівництвом маршала Семена Будьонного.
Унаслідок кровопролитних боїв і незважаючи на спроби контратак радянськими військами, всі 5 армій Південно-Західного фронту були оточені та вщент розбиті. Загалом це була найкривавіша в історії людства битва на той час. Тільки за даними російської сторони, опублікованими 1993 року, в тій битві Радянський Союз втратив 700 000 осіб, з них 630 000 безповоротних втрат. Також було втрачено 2600 гармат, 1300 мінометів, близько 100 танків. В оточенні під Лохвицею загинув сам командувач фронту та оборони Києва Кирпонос. Також загинули члени Військової ради Кольченко, Бурмистенко, Риков і Нікіша, начальник штабу Тупіков, генерали управління фронту Добикін, Данілов, Панюхов, начальник штабу армії Писаревський. Командувач 5-ю армією Потапов важко поранений потрапив у полон.
Це настільки безпрецедентні втрати, що, можливо, для пересічного громадянина зрозумілі тільки в розрізі вбитих/полонених. Але для військових професіоналів є показовими інший вид втрат, втрат командувачів фронтів і штабів армій, що натякає не тільки на повний стратегічний розгром на полі бою, але й на повну професійну непридатність Ставки головнокомандувача і керівного складу штабів армій і всього військово-політичного керівництва загалом. Тут навіть самі німці були шоковані масштабами катастрофи, в яку потрапила радянська армія, що, з одного боку, в стратегічній перспективі зіграло їй на руку, оскільки вселило в командування Вермахту віру у швидкий і відносно легкий ПОВНИЙ розгром Радянського Союзу до кінця року.
БРЯНСЬКА ОПЕРАЦІЯ, ЖОВТЕНЬ 1941 Р.
У жовтні 1941 р. розпочинається велика наступальна операція Вермахту “Тайфун”, основною метою якої було захоплення Москви до кінця року. За планом німецького командування, передбачалося ударами 2-ї польової армії та 2-ї танкової групи з району Шостки розчленувати фронт оборони Червоної Армії, і у взаємодії з 4-ою танковою групою, 2-ю і 4-ю арміями розгромити частини радянських військ, які обороняють Москву, та захопити її до кінця року.
1 жовтня Вермахт почав наступ по лінії Севськ – Карачев – Брянськ, а вже до 6 жовтня війська Брянського фронту були розчленовані на 3 частини, які вели надзвичайно важкі бої в повному оточенні аж до 30 жовтня.
Втрати, як завжди, вражаючі. Війська всього фронту втратили близько 85-90% від всього особового складу, 110 000 потрапили в полон. Також було втрачено 257 танків і 763 гармати.
ВЯЗЕМСЬКА ОПЕРАЦІЯ , ЖОВТЕНЬ 1941 Р.
Вяземська операція – це фактично друга за масштабами втрат оборонна операція радянського командування на шляху просування Вермахту до столиці СРСР. Силам групи армій “Центр”, які складались з 4-ї та 9-ї польових армій і 3-ї та 4-ї танкових груп, протистояли шість армій Західного фронту (16-та, 19-та, 20-та, 22-га, 29-та, 30-та) під командуванням генерал-полковника І. Конєва і двох армій Резервного фронту під командуванням маршала С. Будьонного. Ще 4 армії Резервного фронту займали рубежі в тилу Західного фронту протяжністю 300 км.
Удосвіта 2 жовтня, після годинної артпідготовки, німецькі війська пішли в наступ по всьому фронту. У перший же день їм вдалося прорвати фронт та створити плацдарм 15-30 км. завглибшки і на 30-40 км. завширшки.
3 жовтня радянське командування починає вживати заходів щодо ліквідації проривів і стабілізації фронту, намагаючись контратакувати противника, що, зрештою, йому не вдається, а німецькі війська просуваються ще на 50-80 км.
4 жовтня в глибокому охопленні опинились 6-та, 19-та та 20-та армії Західного фронту та 24-та, 32-га й 43-тя армії Резервного фронту.
6 жовтня танкова група Райнхарда прориває другу оборонну лінію Західного фронту на всю її ширину і виходить на автостраду північніше Вязьми. У боях перед Можайським оборонним рубежем уже беруть участь курсанти Подільських військових училищ.
Інші частини танкових груп та польових армій Вермахту закривають кліщі південніше В’язьми і беруть усю групу радянських армій в оперативне оточення.
Фактично з 7 жовтня 1941 р. і до кінця місяця починається планомірне оточення і знищення всіх військових з’єднань Червоної армії.
У підсумку німецькі війська прорвали фронт Червоної армії на всю його оперативну глибину, розгромили і повністю знищили частини Західного і Резервного фронтів, що дало можливість вийти на Можайський укріпрайон і перспективу захоплення Москви.
Втрати радянських військ у цій битві були приголомшливі. Потрапили в оточення або були розгромлені 5 радянських армій, тобто десь в районі 60-65 дивізій, 7 танкових бригад, 31 артилерійський полк та польові управління трьох армій.
Вермахт захопив 5500 гармат і мінометів різних калібрів, 1300 танків.
Також було захоплено 670 000 полонених і тільки 90 000 вдалось вийти з оточення.
Тобто за неповних пів року боїв Радянський Союз за консервативними оцінками втратив до 2 220 000 людей убитими, пораненими і полоненими.
Звичайно, причиною таких втрат, окрім ефективності німецької машини війни і тактики бліцкригу, була також низька якість вищого командного складу Червоної армії, який потерпав від репресій, страх нижчих офіцерів перед ухваленням особистих рішень в умовах динамічного бою, коли в очікуванні наказу або, виконуючи недолугий наказ, підрозділи часто стирали з лиця землі. Що вже говорити про бюрократичний супровід війни, коли, попри всі донесення розвідки, в перші дні війни тисячі військових та офіцерів тільки повертались із відпусток на Західний фронт, а десятки тисяч добровольців і мобілізованих часто стояли в полях і містах без жодної можливості стати в стрій чи отримати зброю та амуніцію – мобілізаційні пункти та адміністрації прифронтових міст просто розбіглись.
Але це не заважає сучасній російській федерації озброїти свій інформаційний фашизм списом, отруєним вістрям якого є міт про “Вєлікую Пабєду”, яким росія, починаючи із середини 2000-х років намагається руйнувати чужі суверенітети та розмивати чужу історичну пам’ять, перетворивши “дідів” на некроапостолів фсбшного православного фундаменталізму.
Так само як різні російські ПВК є паралельними військовими структурами ЗС РФ, які інколи з ними конкурують, так само і культ “Вєлікой Пабєди” є фактично новою релігією, яка підміняє (або існує паралельно) росіянам їхнє і без того збочене православне плацебо. Культ, який щороку на 9 травня проводить свою чорну месу, возвеличуючи свою жертву і вимагаючи нової через свою найпершу заповідь: можем павтаріть. Але, як бачимо з війни в Україні, єдине, що вони можуть повторити, це тільки безглузду смерть своїх дідів.
Саме тому для нас є неприйнятною участь в цьому фактично вже окультному дійстві. Для нас є неприйнятною ні його парадигма, ні його брехня, ні тим паче його “естетика”, тому що це “естетика” смерті та самообману.
Саме тому для нас це вже назавжди день пам’яті за мільйонами вбитих українців в м’ясорубці війни двох тоталітарних режимів, один з яких вдалося здолати ціною неймовірних жертв і зусиль українського народу і союзників, а з другим теж ціною великих жертв і з допомогою наших союзників ми ведемо війну до переможного кінця. Бо тільки здолавши імперію на полю бою, можна назавжди позбутись загрози бути знищеним чи упокореним ворогом.
Власне, що і зробили з римлянами в Тевтобурзькому лісі.
Спроби захопити зарейнські германські племена тривали ще з часів Цезаря. І саме після нищівного розгрому легіонів Квінтіля Вара Рим назавжди полишив спроби їхнього підкорення.
Автор – Віктор Дацко, історик, редактор Фейсбук сторінки історичного ютуб каналу “Історія без Міфів”.