8 березня в Український кризовий медіа-центр завітала журналістка, кураторка українсько-тюркських проектів в сфері культури Марина Гончарук. В рамках проекту «Навколо книги» вона розказала Ігорю Стамболу про своє бачення тюркського світу, його культурного коду і ознайомила з двотомником Антології азербайджанської поезії.
З ії слів, це, мабуть, найбільш значуща подія в українсько-азербайджанських відносинах як мінімум за часи незалежності. Видання побачило світ у 2006 році, ставши найбільш повним зібранням перекладів азербайджанської поезії українською мовою. Її особливість не лише в тому, що вона охоплює період з дванадцятого століття до сьогодення, а й в тій особистості, яка створила цей проект.
«Це незабутній Микола Мірошниченко, який 2009 року, на жаль, нас покинув. Сьогодні його вивчають у школі, а за радянських часів як і багатьох видатних українських поетів звинувачували у націоналізмі. Через те йому не дозволяли публікуватися. Єдиним шансом було стати перекладачем. Мірошниченко хотів обрати турецьку літературу, але в ті часи неможливо було виїхати у Туреччину. Тоді він зупиняється на азербайджанській мові, яка, на його думку, була найбільш схожою з турецькою, і їде на стажування в Бакинський державний університет. Відтоді до виходу двотомника антології азербайджанської поезії пройдуть 30 років», – розповіла Марина Гончарук.
Значна частина розмови з нею була присвячена ознайомленню із сучасним Азербайджаном, ставленню його населення до подій в Україні, положенню жінок.
«Азербайджанці – люди цінностей. Вони знають, що таке окупація, і багато з них воює у складі Збройних сил України, – підкреслила спікерка. – Я бачила лише підтримку України. Мої знайомі в Азербайджані долучалися до різних заходів щодо збору гуманітарної допомоги Україні. Вони проходять і сьогодні».
Більшість тюркських народів розуміють, який жах несе імперська політика. Марина Гончарук вважає, що якби міжнародна спільнота зупинила окупаційну політику окремих держав ще на початку дев’яностих, ми б не побачили всього того системного жаху, який постійно тероризує Україну, Грузію та інші країни.
«До нового світового порядку ми йдемо через великі жертви. Людство має прийти до рішення, що окупаційних дій не може бути», – додала вона.
Щодо положення жінок у тюркських країнах, то в цьому питанні існує чимало стереотипів. Журналістка розказала, що в Азербайджані жінки в основному не покривають голову, але ті, хто хочуть, це роблять. Це абсолютно світська держава. Її жінки – сильні, незалежні, харизматичні. Вони мають усі можливості для самореалізації, займають багато цікавих посад. І хоча азербайджанці більш традиційні люди, в цих традиціях немає якихось утисків жінок.
