Практичний вимір виконання законів України, спрямованих на засудження тоталітарного режиму, протидії пропаганді російської політики і деколонізації став темою пресзаходу “Історична пам’ять України: звільнення від імперських та комуністичних маркерів”.
Перший пакет відповідних законодавчих актів був ухвалений у 2015 році. Він складався із чотирьох законів, які заклали правову основу державної політики і подавання спадщини комуністичного та тоталітарного режиму і відкриття правди про минуле.
Після початку повномасштабного вторгнення у 2023 році Верховна Рада України прийняла закон про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії.
Як зазначив Голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов, ці нормативні акти підсвітили певні проблеми, які існували взагалі в питанні доступу до архівної інформації, і тому було ініційовано наказ Міністерства юстиції на виконання закону про заборону пропаганди.
«Зокрема, були внесені зміни до правил роботи архівних установ України, де ми нарешті відмовились в термінології архівної діяльності, архівної справи і замінили, наприклад, використання слова «фашистських» на «нацистських». Вислів «Велика вітчизняна війна» було замінено в належному контексті на Другу світову війну або на радянсько-німецьку війну», – пояснив він.
Змінився і поділ документів на категорії. Раніше вони ділились на документи до радянського періоду, радянського періоду і періоду незалежності України.
«Всі архівісти розуміли, що це ненормально, але нормативка казала, що треба використовувати відповідну класифікацію. Тоді разом з директорами державних архівів ми провели брейн шторм, і віднайшли новий концепт, який багато в чому корелюється з практикою наших колег із Польщі. Отже запропонували новий підхід щодо поділу і класифікації на фонди давніх актів і нових актів», – додав Анатолій Хромов.
Одним з ключових акторів в реалізації державної політики в сфері декомунізації та деколонізації є Міністерство юстиції України. Про те, як це відбувається, розповів директор Департаменту державної реєстрації В’ячеслав Хардіков, який одночасно очолює Комісію з питань дотримання Законів України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”, “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”. Головне завдання цього органу – правова експертиза найменувань діяльності та символіки юридичних осіб.
«Хочу нагадати, що обидва закони мають вимоги, що юридичні особи повинні перевести свої найменування у відповідність до вимог закону, не використовувати в своїх найменуваннях відповідні абревіатури, слова, терміни, які пов’язані з цими режимами, і фактично в своїй діяльності також не допускати таких напрямків», – сказав у зв’язку з цим В’ячеслав Хардіков.
На думку Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова, процес декомунізації в Україні затягнувся, що передусім пов’язане з політичними інтересами як у столиці, так і в регіонах.
«Я неодноразово ходив на сесії київської міської ради, їздив по інших містах, і бачив одну й ту саму проблему – вулиця є певним маркером твого електорального поля. Особливо відчутно це було у 2017-18 роках: декомунізація не пройде там, де є депутати, які живуть гречкою і у цьому електоральному полі, яке не витримує змін, бо я так звик, я на цій вулиці все життя прожив. Відповідно, в частині топонімії декомунізація, по суті, зупинилася в багатьох аспектах. Наведу приклад: якщо в 2016 році ми позбулися 1320 Леніних, то останні 4 впали лише взимку 2020 року», – відмітив Олександр Алфьоров.
Ще однією проблемою він назвав перенасиченість меморіалізації у перейменуваннях топонімів. В деяких містах вже не знають, які вулиці можна перейменувати, і це та проблема, яка потребує уваги.
