Війна поставила кожного українця перед вибором. Хтось узяв до рук зброю та пішов боронити країну. Медики, вогнеборці рятують людські життя. Хтось працює на інформаційному фронті чи на економіку країни. А є ті, хто допомагає людям як волонтер.
Саме такий шлях обрав харків’янин Віталій Саламаха. З перших днів повномасштабної війни росії проти України він із командою однодумців допомагає людям на сході держави, в епіцентрі бойових дій.
«24 лютого, коли розпочався весь цей жах, я був у Харкові, на Салтівці. Цей мікрорайон першим прийняв ворожі обстріли та продовжує потерпати до сьогодні. Із вікна квартири ми з дружиною побачили вибухи. Зрозуміли, що почалася війна, і вирішили їхати на захід України до батьків, аби врятуватися. Відвіз жінку й повернувся до міста.
На той момент моя керівниця організувала волонтерську справу. Сказала, що маємо стати на допомогу людям. Вагань та сумнівів у команди не було. Привозили гуманітарну допомогу з польського міста Перемишль до кордону, далі – до Харкова. Розподілили ролі в команді, хто за що відповідає, і так налагодили потужну роботу», – розповідає волонтер.
Зараз в Україні є фронт і тил, іншого немає. «Кожен українець повинен обрати свій шлях, як наблизити країну до перемоги», – говорить Віталій. На його думку, волонтерство – це процес такого собі «органічного вливання». Якщо вже воно тебе повністю захопило, то починаєш щоразу брати нові й нові вершини. Більше продуктів доставити, кращу «іграшку» хлопцям знайти. Але самотужки жоден волонтер довго працювати не може, бо роботу потрібно виконувати оперативно, багато і постійно.
«За п’ять місяців війни ми навчилися співпрацювати командами. Тут у хід йде навіть бартер: ми вам забезпечимо перевезення 100 тонн провізії, а ви нам для Харкова – половину вантажу. Таким чином і область, і місто має що доставити людям. Народ гуртується – і це круто, це дає результат», – каже Віталій Саламаха.
Його команда вже допомогла сотням тисяч людей. Волонтери доставили понад 3 тисяч тонн продуктів та багато амуніції для українських захисників. Також придбали та привезли кілька автівок. Допомагають військовим ЗСУ, а також всім, хто потребує підтримки. Крім того, команда співпрацює з державними та недержавними установами, серед яких – лікарні, центри допомоги дітям, паліативні заклади тощо. Однак труднощі в роботі також є.
«Можливо, це звучить банально, проте нас турбують такі речі, як недостатня кількість провізії, зависокі ціни на пальне. Треба постійно шукати нові канали комунікації, точки постачання. Це непросто. Однак ми не здаємось, бо маємо спільну мету. Робимо це для рідного міста, для харків’ян, для нашої країни. Це велика відповідальність, але також надзвичайно благородна справа. Ми живі, здорові, тож можемо допомагати іншим.
Про одне хочу сказати детальніше. Я маю на увазі ставлення до нас, волонтерів. Якщо раніше просили про допомогу – і ми одразу все привозили, то зараз дедалі більше людей «замовляють доставку». Вони навіть не усвідомлюють, що волонтерство – важка справа. Потрібно спочатку знайти та завантажити вагони, потім усе доставити, знову розвантажити, продумати логістику, з усіма домовитися…
Так, ми все це робимо від щирого серця, бо по-іншому не змогли б. Це важко й фізично. Розуміємо, що війна, всі втомлені, але якби люди трішки більше усвідомлювали всю складність цієї роботи, то було би добре. Адже ми докладаємо максимум зусиль», – зізнається волонтер.
По гуманітарну допомогу харків’яни та мешканці області звертаються особисто або через друзів, пишуть у соціальні мережі, телефонують. Весь процес волонтери об’єднали у благодійний фонд «Колос Україна». Через нього налагодили співпрацю з європейськими організаціями, українськими діаспорами за кордоном, громадами. Щодня ця велика команда із сотень людей допомагає вирішувати різні життєві проблеми, бачить багато людських історій.
«Приїжджаєш у зруйновані оселі, люди іноді живуть у хлівах із тваринами. Є випадки, коли після звільнення територій взагалі зводять собі якийсь курінь. Уявіть, в один момент у тебе забрали все, що мав. Що робити далі? Повна безпорадність і розпач. Дивитися на все це дуже важко. Злість і ненависть – так можна описати те, що всі ми відчуваємо. І щоразу цих почуттів стає більше стосовно росії та її громадян. Однак водночас приголомшує віра наших людей у те, що все буде добре. Це дає наснагу рухатися далі, не здаватися», – каже Віталій.
Його рідне місто щодня зазнає ворожих обстрілів. Частина території Харківської області перебуває під окупацією. Однак попри все волонтер та його команда вірять у перемогу України, тож зупинятися не збираються.
«Тільки вперед! Більше людей у команді, більше провізії, більше тих, кому ми допомогли. Все витримаємо, все зможемо, бо ми – українці».
Євгенія Кутнова, Харків
11.08.2022
Фото надані героями публікації
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS