В Українському кризовому медіа-центрі презентували перший в історії України пілотний протокол архівування танцю. Документ пропонує інструменти, які дозволяють інтегрувати усні свідчення, професійний досвід і практики танцю до музейних колекцій, розглядаючи танець як складову нематеріальної культурної спадщини.
Ініціатором проєкту «Усна історія для спадщини танцю» стала благодійна організація МБФ «Імпульс Трансформація Платформа». Проєкт реалізується у співпраці з Goethe-Institut в Україні в межах Фонду Стійкості 2025 та за партнерства з Національним художнім музеєм України. Його автори наголошують: це перша спроба в Україні створити системний підхід до документування танцю, який традиційно вважається найскладнішим для музейного збереження видом мистецтва.
Практична частина ініціативи відбуватиметься на базі Національного художнього музею України в Києві. Тут планують сформувати спільний робочий простір для фахівців у сфері танцю та музейної справи. Ключовою подією стане шестиденний інтенсив, що триватиме з 1 по 6 грудня 2025 року, під керівництвом Рікардо Вівіані — провідного усного історика Фундації Піни Бауш.
До участі запрошено десять дослідників танцю з різних регіонів України та шість музейних експертів із Києва. Вони працюватимуть над адаптацією методів усної історії до українського культурного контексту та пошуком ефективних способів фіксації танцювальних практик для музейних архівів. За результатом сформують спільне бачення ролі усної історії в архівуванні танцю та напрацюють дорожню карту подальшого впровадження цього підходу в Україні. На основі цих матеріалів експерт Національного художнього музею України розробить протокол архівування танцю, який має відкрити для художніх музеїв можливість системно працювати з танцем не лише як видом мистецтва, а й як важливим елементом нематеріальної культурної спадщини України.
Куратором проєкту є Віктор Рубан. Він доктор філософії з культурології, гостьовий професор Вільного університету та Академії мистецтв Берліна імені Валєшки Герт. На його переконання, танець не лишає займає місце у культурному коді нації, а і відіграє важливу соціальну функцію.
«Танець і робота з тілом є основою для соціальної взаємодії, розвитку, відновлення та стійкості. Сьогодні він значною мірою допомагає якраз гуртуватися. Коли ми бачимо ці фото з бомбосховищ, де люди співають разом під час повітряної тривоги, ми також бачимо, як дуже багато різних людей зустрічаються, танцюють, рухаються. Також клубна культура розвивається завдяки тому, що вивільнення тих емоцій, тих переживань, того стресу, який відбувається, він дуже значно легше проходить, коли відбувається цей момент спільного танцю з кимось іншим, коли ти не наодинці з обставинами, коли ти реально відчуваєш оце почуття спільності», – пояснив Віктор Рубан.