Міжнародний благодійний фонд «Імпульс Трансформація Платформа» оголосив про початок реалізації всеукраїнської ініціативи «Танцплан України», спрямованої на формування стратегії розвитку танцювального сектору в Україні.
На презентації в Українському кризовому медіа-центрі було зазначено, що ініціатива спирається на європейський досвід стратегічного розвитку танцю і водночас формується як відкритий процес організації професійної танцювальної спільноти в Україні.
Зі слів ініціатора «Танцплану України», режисера і хореографа Віктора Рубана, для України це є не тільки інновацією, а і продовженням спостереження за активним процесом консолідації зусиль спільнот танцю в різних європейських країнах. Підтвердженням тому є експертне залучення схожих ініціатив з Німеччини, Люксембургу, Бельгії, Швейцарії. Окремо він виділив Бюро Мадлен Рітер, яка була учасницею установчого круглого столу.
«Багато крутих ініціатив спираються на свій особистий власний досвід, навіть вкладаючись в розбудову своїх шкіл танцю, або студій, або незалежних колективів, або навіть впроваджуючи якісь проривні методи освітнього процесу на базі кафедр навчальних закладів, або ще якимось чином працюючи в міжнародних різних інституціях і професійних мережах. І вони стикаються з тим, що дуже важко в рамках такої великої країни щось подужати самотужки, і це дуже часто і дуже багатьох навіть присутніх тут серед координаторів груп призводило час від часу до вигорання, зневіри, якогось нерозуміння взагалі як рухатись далі, як впроваджувати зміни, хоча навіть ці зміни все одно відбувалися завдяки нашій акційній участі або співпраці, і найбільше змін відбувалося коли ми об’єднувалися», – пояснив він.
Під час презентації були обговорені цілі та принципи реалізації ініціативи, а також 9 напрямків робочих груп, сформованих у процесі консультації з професійною спільнотою.
Координаторка робочої групи «Танцплан. Спадщина танцю», дослідниця танцю, хореографка, викладачка, старша наукова співробітниця Музею української діаспори Світлана Олексюк звернула увагу на те, що танець чи не найскладніше зберігати. Він належить до так званої нематеріальної спадщини, тоді як музика має хоча б свою систему запису. Єдиної системи запису танцю немає, і це відразу створює купу проблем, тому що навіть якщо він був записаний, для кожної системи треба шукати свою розшифровку.
Інша проблема, яка ускладнювала фіксацію зокрема у ХХ столітті, це те, що танець вимагає завжди спільноти, і проявленості цієї спільноти. Тобто це завжди дуже яскраве відображення сприйняття або способів існування, функціонування суспільства. І зрозуміло, що вільно проявляти себе або вільно шукати, крім як виконувати ідеологію у ХХ столітті було складно. І працювати за цією історією набагато складніше.
«Якщо запитати, що таке український танець, то спаде на думку хіба народно-сценичний танець, тобто та концепція, яка була сформована в Радянському Союзі. І я би не сказала, що цього достатньо, тому що якщо ви навіть запитаєте, що таке німецький танець, то відразу буде перелік різних стилів, способів танцювати, ініціатив, які включають в себе не тільки народний танець, не тільки народно-сценічний танець, і це дуже-дуже недосліджена галузь танець взагалі, і спадщина українського танцю зокрема. Крім того, танець є частиною більшого поняття, ніж українська ідентичність. Це розуміння того, яким було українське тіло, яким ми бачили, як відчували і бачили себе не тільки митці, а й взагалі громадяни, тому що про спадщину українського танцю ми говоримо не тільки про мистецькі оформлені речі, а й про вплив спорту на танець. І це про частину ідеології, яка була, залишається і з якою будемо працювати», – додала Світлана Олексюк.