Монографія Михайла Лашка «Педагогічна і просвітницька діяльність Марії Грінченко» стала приводом для розмови про цю українську письменницю, перекладачку, педагогиню, громадську діячку, дружину Бориса Грінченка і його найближчу соратницю.
Марія Грінченко — важлива, хоча часто недооцінена постать української культури кінця ХІХ — початку ХХ століття. Вона була самоосвіченою, але надзвичайно ерудованою людиною, яка поділяла ідеї українського національного відродження, народництва, просвітництва.
Історик Ігор Стамбол та автор монографії, науковий співробітник Музею Бориса Грінченка Михайло Лашко зійшлись на думці, що це приклад жінки-інтелектуалки, яка працювала не «в тіні», а поруч із великим діячом, показавши при цьому, що культурна праця може бути формою опору імперській політиці.
«Найголовніше, чому ми маємо завдячувати Марії Грінченко, так це тому, що спадщина Бориса Грінченка дійшла до нас у повному вигляді. Потім збереження родинної книгозбірні. Її чоловік сам збирав книжки, в нього була величезна родинна бібліотека і за її задумом після його смерті планувалось зробити окрему громадську українську бібліотеку. Для цього навіть придбала приміщення в Києві на Бульварно-Кудрявській вулиці. На жаль, бібліотекою не склалося і, врешті-решт, довелося всю цю книгозбірню передати у бібліотеку Академії Наук», – зазначив науковий співробітник Музею.
Була згадана ї просвітницька діяльність Марії Грінченко. В її доробку більше півсотні просвітницьких брошур, які охоплюють різноманітні тематики – це географія, природознавство, медицина, техніка, філософія, політологія. Навіть складні теми вона подавала так, що це було зрозуміло селянину з початковою освітою.
«Про Марію Миколаївну варто говорити і в контексті жіночого руху, жіночих студій. Часто вона входять в перелік 20 найактивніших українських жінок початку ХХ століття, бо це десь дійсно було так і є справедливим», – додав Ігор Стамбол.
Історія українства вимагає, аби про Марію Грінченко дізнавались якомога більше людей, і цьому мали б сприяти нові видання її творів.
«Я б, наприклад, перевидав би її книжку про Сагайдачного, матеріали етнографічного характеру. Все воно, на жаль, лише стародрук, хоча багато чого є в інтернеті оцифроване. Потрібні і відповідні аудіо книги – формат, який набуває розвитку», – відмітив Михайло Лашко.