Найбільше, що лякає консерваторів у деколонізації – те, що, мовляв, після цих процесів міста, котрі отримали найбільший поштовх у своєму розвитку, позбавляться левової частки своєї справжньої історії. Спробуємо розібратися, наскільки критично можуть втратити окремі сторінки міських літописів на прикладі Одеси.
Кочубіїв – Хаджибей – Одеса
Давайте одразу домовимось: спростовувати новоробний російській міф про заснування Одеси Катериною ІІ ми не станемо – відповідної інформації в мережі вдосталь (*див. посилання в кінці статті). Спробуємо відстежити історію сучасної Одеси з позицій різних епох. Але досліджувати будемо не просто історію міста, а історію епох, що створили сучасну Одесу, і віднайдемо логічний ланцюжок причинно-наслідкових зв’язків.
Отож, незважаючи на різноманітні археологічні докази існування на місці Одеси аж двох давньогрецьких полісів Істріан (сучасний Приморський бульвар) і Ісіаків (зараз – територія Лузанівки) та генуезької колонії Джинестра, за всіма законами обчислення датування міста від першої згадки поселення, яке мало безперервну історію – днем народження міста вважається 19 травня 1415 року. Так, це не просто конкретний рік, це ще й конкретна дата. Так, у документах польського хроніста Яна Длугоша міститься інформація, що саме цього дня вже існував цілий королівський порт Кочубіїв на землях шляхтича Кочуби Якушинського. Правда, цікаво? Місто ніколи не було якоюсь там “дєрєвнєй Качубєєвкой”, як люблять опонувати прибічники “катеринінської версії” заснування Одеси… Це одразу був королівський порт у межах Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Проте навіть ця інформація мало свідчить про те, як же ж цей порт виник… Утім дата є, статус є і розуміння призначення міста також…
Отже, це порт, через який, за інформацією того ж Яна Длугоша, перевантажувалося зерно з Поділля і Галичини для потреб Константинополя, який якраз в ці часи тримав оборону від османів і переживав справжній голод. А через те, що відомості про “литовсько-український” період історії міста можна віднайти лише в сучасних польських архівах, то офіційна назва міста-порту Кочубіїва нам відома на польський манер, як Kaczubyeiow.
Як ми знаємо, Константинополь під натиском османів таки впав, а Велике Князівство Литовське, Руське й Жемайтійське під впливом латинян переформатувалося в Річ Посполиту. Із часом, коли Османська імперія впритул наблизилася до кордонів Польщі – межа держав “трохи переїхала” і станом на 1699 рік встановилася на межі по річках Ягорлик і Кодима (північ сучасної Одещини). Зрозуміло, що задовго до того контроль над колись королівським портом Кочубіївом перейшов під османів.
Більше всього майбутній Одесі тоді пощастило з назвою. Українській Кочубіїв легко на тюркський лад трансформувався в Хаджибей (тюрк. Ходжа – людина, яка звершила ісламську прощу – хадж, а бей – знатна людина). Але від чого турки не відмовилися – це від інфраструктурного значення міста – порту, через який так само легко можна було перевантажувати українське зерно з Галичини й Поділля на човни, щоб годувати не тільки Константинополь, але й решту найвеличнішої імперії того часу – Османської.
Як бачимо, Одеса і в часи Великого Князівства Литовського, і в часи Речі Посполитої, і в часи Османської імперії відігравала зовсім не військову роль в утриманні контролю над виходом з Дністра, Дніпра та Південного Бугу, а саме, як торговельний порт з відповідною інфраструктурою. Османський Хаджибей так і не став значним адміністративним чи військовим центром з однієї причини – Порту не цікавив Хаджибей, що був розташований далеко від кордонів, а також на значній відстані від дельт Дунаю, Дністра та Дніпробузького лиману у військовому плані, а керувати цими землями можна було й зі Селістри, що всього за три сотні кілометрів від сучасного Стамбула… Цікавим було, як завжди, тільки українське зерно і легкий морський шлях із півночі Чорного моря на південь до Босфору.
Прихід на ці землі вже Російської імперії 1791 року в результаті Ясського мирного договору по-суті на початках нічого не змінив. Згідно з міфологізованим катеринінським рескриптом 1794 року, Одесу не засновували, а лише виділяли гроші на реконструкцію і розширення морської гавані в Гаджибеї (так росіяни на перших порах звали Одесу). Зрозуміло, що старовинний торговельний шлях з варягів у греки, а, згодом, з Галичини, Волині та Поділля до Константинополя і на південь всієї Європи ніхто скасовувати не став. Ба більше, саме за вихід до економічних можливостей Чорноморсько-Азовського регіону так вперто змагалися з османами московські правителі від Петра І до Катерини ІІ.
Але… сталося інше. Разом із здобутком Хаджибея, який хоч і був “вишенькою на торті” Російської імперії, Москва здобула досить агресивне сусідство – кордон з османами, що пролягав по Дністру – за кілька десятків кілометрів від міста. Отже, вже не королівський і не султанський, а імперський порт стали підсилювати у військовому значенні.
Ага, аби не забути… Одесою Хаджибей став зовсім не унікально, а, якщо можна так сказати – оптом. Після завоювання цих земель Московією тамтешні царі-імператори, які мали німецьке походження, важко могли вимовляти місцеві топоніми… А хотілося ж доторкнутися до давньогрецької історії… Так Ак-Меджад став Сімферополем, Ахтіар став Севастополем, Аджидер став Овідіополем тощо. І придворних міфотворців зовсім не цікавило те, що стародавній Одесос розташований у межах сучасної Варни, а, приміром, Херсон був досить далеко від славнозвісного Херсонеса…
Ах, Одеса…
Залишаючись упродовж своєї величезної і багатої історії безумовною перлиною біля моря, Одеса отримала свій максимальний у розвитку поштовх дійсно саме за часів Російської імперії… Але тут варто сказати про головне: це зовсім не зумовлено любов’ю російських цесарів до одеських пляжів… Хоча б тому, що за кілька років до цьогобуло ліквідовано Кримське ханство, й імператори отримали собі вілли саме на Південному березі Криму… Ні, Одеса була важливою саме через свою географію й економічний потенціал.
Усі ці часи успішно функціонував порт. Звідси вивозили у величезних масштабах зерно, потім метал і руду. Сюди з країн Середземномор’я так само везли різні товари… Масштаби збільшилися в сотні разів, коли саме до Одеси було прокладено залізницю… Але погодьтеся, це просто данина часу. Бо так само і це ж саме робили б османи, якби не втратили контроль раніше, або ті самі поляки чи литовці-русини…
Отже, географія й економіка зіграли найвеличнішу роль в розвитку Одеси… Але варто тут додати ще й “третього кита”, на якому зросло місто – населення. А воно впродовж всіх чотирьох зазначених періодів мало українську домінанту.
Так, саме українці-чумаки впродовж всього цього, більш ніж 600-літнього періоду історії Одеси, на волах, а потім і на більш сучасній техніці доправляли в порт зерно і везли з порту на північ різноманітні товари й крам.
Саме ці хаджибейці й одесити випилювали у вапнякових скелях і катакомбах камінь, з якого повстали знаменита одеська опера чи бульварні сходи (які Потьомкінськими стали тільки завдяки фільму Ейзенштайна)… Тільки чиновники й військові гарнізони були тут імперськими – османськими чи російськими… А хто ж розбудовував порт і місто, як не місцеве населення?
Але підемо далі… Що ж собою нині в цих координатах представляє сучасна українська Одеса? Так – той самий порт (точніше їх тут в Одесі та навколо міста аж три). І так само українське зерно залишається найбільшою номенклатурою порту. Чули про “зерновий коридор”? Бо так само Україна через Одесу рятує не лише Європу від дефіциту хліба, але й найбідніші країни Африки й Азії від справжнього голоду…
Листівки того часу вказували саме на “приєднання”, хоча коректно було б ужити термін “завоювання”.
То чи варто, з огляду на все це, нині в межах деколонізації повертати назву Хаджибей Одесі? Навряд чи. Бо й османський Хаджибей і російська Одеса – були колоніями. І тут важливо зрозуміти колоніальну роль кожної з цих імперій в знищенні або заміщенні місцевого населення. І тут “Одеса” як штучна назва зовсім не протирічить політиці деколонізації, бо зовсім не відтворює російських ідеологем із заснування міста чи його розвитку. Значно більше Одеса потребує позбавлення возвеличеної штучної ролі в історії міста російських чиновників чи культурно-пропагандистських персоналій… Але це – зовсім інша розмова.
І наостанок пропонуємо ознайомитися з відеороликами Українського інституту національної пам’яті, що розкажуть про історію Одеси легко, цікаво та доступно.
Південь без міфів: історія Одеси
Український Південь: Рання історія Одеси
Також цікавим матеріалом є відеоролики “Легенди одеського лиману” – це новий цикл казкових анімаційних історій, які відбуваються на тлі реальних історичних подій в околицях Хаджибея-Одеси протягом останніх 700 років.
Полторак В. Одеса, якої ніколи не було: 12 міфів про місто.
Одеса козацька Наукові нариси, Автори: д.і.н. Бачинська О.А., к.і.н. Гончарук Т.Г., Гуцалюк С.Б., Кіров В.І., к.і.н.Мисечко А.І., к.і.н. Новікова Л.В., к.і.н.Полторак В.М..
Автори статті: Олександр Городилов та Уляна Громович, фахівці Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті.
