Фестиваль глядацького кіно «Миколайчук Open» був започаткований у 2022 році. Він проходить щорічно до дня народження Івана Миколайчука і кожен раз чимось приростає. У 2023 році фестиваль отримав статус міжнародного і вперше провів два конкурси – Національний короткометражний і Міжнародний повнометражний. Цього року вперше була представлена нова позаконкурсна секція – “Під сузір’ям Близнюків”. Увагу до цієї культурної події почали приділяти зірки Голівуду. Як в умовах повномасштабного вторгнення вдалось досягти такого стрімкого розвитку культурного продукту, розказав засновник фестивалю Олексій Гладушевський. Розмова відбулась у рамках четвертого сезону Діалогової платформи Українського Дому.
Він визнає, що важко майже в 50 років починати щось нове з нуля, де ти не якась впливова відома людина, а новачок. Однак, коли справжнє горе і справжні обставини, розумієш, що це все просто єрунда і потрібно робити. Що дійсно завтра може і не бути такої можливості.
Втім, головним, що наштовхнуло Олексія на організацію фестивалю, було бажання змінити настрої у кіноспільноті.
«Спочатку теж був у прострації, не розумів, що робити, навіщо це все потрібно. А потім побачивши у митців якусь депресію і думки, що культура не на часі і нема, чого робити, якось увімкнувся», – згадує він.
Олексій Гладушевський вважає, що раніше до повномасштабної війни всі були більш егоїстичні, думали про себе. Як я круче зроблю? Як мій фільм переб’є там все? А зараз йде конкуренція» сенсами. Змінився і глядач. До того він орієнтувався на споживання ентертейнменту, шукав, як вбити час, а зараз всі йдуть в театр і в кіно за сенсами, які можуть їх зробити сильніше.
«Кіно індустріальне. В нього занадто довгий цикл виробництва, швидко на нього не вплинеш. З театром все значно швидше. Запит суспільства в широкому розумінні дуже сильно впливає. Як кажуть, театр – це не сцена і не зал, а тільки точка зустрічі, коли глядач дивиться, сприймає, відчуває і реагує. А за чим сьогодні ти досліджуєш, вивіряєш, відчуваєш? На що буде реагувати глядач? Як обираєш теми?», – задав питання ведучий, журналіст Олексій Ананов.
«Коли вирішив ризикнути і спробувати зайнятися театром, мені дуже подобалась іноземна класика, адже завжди я був про красу, про якісь красиві речі. Але розумів, що як митець, знаходячись в контексті війни, не можу говорити про неї. Фактично в мене три великих вистави і два ескізних перформативних читання, одне з яких скоріш за все вибудується в наступну виставу, присвячені темі війни. Тільки Ібсен не на тему війни, хоча я його вибрав тому, що мене дуже хвилювала тема насилля у родини, і саме пасивного насилля», – відповів режисер.
Однак, він не хоче прямо розповідати про війну, оскільки не є військовим. Є люди, які більш мають право про це говорити і більш розуміють, як про це говорити. Проте, розуміє, що не може стояти осторонь і не говорити про це. Тому спробував знайти нову форму. Олексій Гладушевський – один з небагатьох режисерів, які говорять про війну, не використовуючи жодного військового атрибута.
«Я шукаю сенси в мріях героїв, дістаю те, що в них в душі. Фактично всі ці вистави дуже ефемерні, казкові, красиві. Мені здається, що таким чином ми достукатись до сердець людей і донесли сенси сучасної війни. Воно більш працює, ніж прямо показувати реалізм, який зараз вже перестає працювати», – зізнався він.