Під час Революції Гідності вона була керівницею штабу 39-ї жіночої сотні. Сьогодні – відома телеведуча, продюсерка, амбасадорка руху “HeForShe”, засновниця та директорка “Дикого Театру”. І це все про Ярославу Кравченко, яку Олексій Ананов не міг не запросити на розмову в циклі «Діалогова платформа Українського Дому».
Темою бесіди стали рефлексії майже двох років війни, оцінка того, як змінювалось суспільство, і , звісно, культура та її вплив на ці процеси.
Згадуючи весну 2022 року, гостя зізналась, що не розділяла ті оптимістичні меседжі, які розносились у гарячому інформаційному повітрі.
«Коли почалось повномасштабне вторгнення, мобілізувались, дали першу відсіч, звільнили Київську область і пішли перші фрази про закінчення війни через 2-3 тижні і влітку будемо в Криму, я розуміла, навіщо вони це артикулюють. Людям потрібно було почути, що це короткострокова річ, зараз ще потримайтеся і переживемо. Проте, в мене особисто таких ілюзій не було, тому що з 2014 року слідкувала за тим, що відбувається. При тих ресурсах, що в нас є, і тому стані суспільства, який був, неможливо було швидко закінчити цю війну. І зараз ми це розуміємо», – відзначила Ярослава Кравченко.
Через це вона разом з культурними запустила волонтерський проєкт, де поставила собі за ціль навчити людей щодня донатити по 10 гривень. Таким чином за час війни вдалося зібрати трохи більше 12 мільйонів.
Задавши питання «Про що має сьогодні говорити театр і взагалі мистецтво?», ведучий спробував перевести розмову на іншу ступінь, чим заохотив гостю більше розказати про себе.
««Дикий театр» рік був на паузі. Для мене цей рік був ревізією особистості, ідентичності, поповненням знань, яких не вистачало. Я маю сісти і більш уважно вивчити тему Голодомору, перечитати літературу про Розстріляне Відродження, переглянути шматки, які випали з навчання, яке викладали нудно і шаблонно. А де були бабуся з дідусем? Оці були в УПА, а тих мотало по таборах. Це було і дослідження про сім’ю і дослідження себе для розуміння», – підкреслила продюсерка.
До 24 лютого «Дикий театр» говорив про проблеми рівності, гендерно зумовленого насильства, пасивності соціуму. На думку Ярослави, війна їх не прибрала зовсім. Вона їх підсвітила новими фарбами. І домашнє насильство нікуди не ділося, і на Подолі досі нападають на представників ЛГБТ-спільноти.
Вона впевнена: «Ми маємо продовжувати ту генеральну лінію, яку вели до, тому що це є тими цінностями, які ми відстоювали, і які повинні продовжувати відстоювати, щоб не було регресу».
Олексія Ананова зацікавив погляд співрозмовниці на те, яку функцію сьогодні виконує культура? Чи додає вона сил українському суспільству?
У відповідь Ярослава Кравченко навела приклад із виставою «Конотопська відьма»: «Можна піти у Театр Франка, подивитись на чергу, яка вибудовується за квитками, і зрозуміти, наскільки популярною може бути культура».
Те, що ці квитки можна купили на ОЛХ, її засмучує. Ярослава вважає, що спекуляціям не місце в культурі.
«Мене порадували показники деяких українських фільмів у прокаті, – продовжила вона. – Сподобалось, що фестивальне кіно «Люксембург, Люксембург» більше зібрало, ніж чергове «Скажене весілля». Це показник того, що непросте є конкурентним і здатне підкріплюватись голосом і гривнею людей».