За однією з легенд, це місто, розташоване за 40 кілометрів від Харкова, назвали так тому, що в давнину в цій місцевості жив Змій або Дракон. Потім тут були скіфи, сармати, готи, гуни, алани, авари, половці, печеніги, татари, слов’яни. От тільки орків не було. Про те, як містяни зустріли новину про їх напад на Україну і як діяла влада в цих обставинах, ми поговорили зі Зміївським міським головою Павлом Голодніковим.
Він керує густонаселеною територією, адже два роки тому навколо міста виникла територіальна громада, до якої увійшли 55 населених пунктів. Враховуючи 42 тисячі населення і 792 квадратних кілометри загальної площі, завдання непросте – і війна його лише ускладнила.
«Ми всі до останнього не вірили в можливість повномасштабного наступу росії, – визнає мер. – Попри те, що західні партнери настійно попереджали нас про можливість вторгнення. Тому не повірили би й рік тому. Але якби я мав дані розвідки, які стовідсотково говорили би про можливість наступу, звісно, намагався би попередити керівництво області та держави».
Пан Павло каже, що від нього як від голови громади в таких умовах мало би що залежало. Натомість у ситуації, що склалася, вважає, спрацювали на п’ять з плюсом. І все це – завдяки команді.
«У перші дні війни ми всі працювали цілодобово, без перепочинку. Мали багато викликів: завезти борошно на хлібопекарні, організувати підвезення продуктів, зустріти і розмістити переселенців… Це сьогодні в нас працюють магазини, аптеки і громадський транспорт, а чотири місяці тому ніхто не знав, що і як буде. Що стосується організації цивільного життя громади, упевнений, що ми впродовж трьох перших місяців з цією проблемою впоралися максимально добре. І це при тому, повторюся, що майже все робилося за власною ініціативою, за підтримки бізнесу та без залучення бюджетних коштів», – говорить Голодніков.
За цей час його багато що вразило, як у позитивному, так і в негативному плані.
«Найбільше мене досі вражає той цинізм, ба більше – зрада з боку нашого північного сусіда, – каже міський голова. – По роду своєї діяльності мені доводиться передивлятися як вітчизняні ЗМІ, так і закордонні. Натрапив на інтерв’ю з міністром закордонних справ росії лавровим, що транслювалося ВВС. Там він постійно намагався виправдати дії своєї країни. І лавров, і багато інших людей посилаються на те, що після революції 2014 року росія залишила за собою право зайти до нас, щоб «навести лад». Україна є незалежною державою, і все, що відбувається всередині країни, – це наша історія, наш шлях. Вони прийшли в наші домівки, вбивають наших дітей, вважаючи, що мають на це право!»
Для Голоднікова це найбільше розчарування, бо окупанти знищують південний схід країни, в тому числі й місто Харків, де більшість населення до росії ставилася лояльно. Тепер ці люди її ненавидять і проклинають.
А от що вразило найбільше, але вже в позитивному сенсі – так це сплеск патріотизму серед українців. 24 лютого у міській раді було дуже багато людей, які вимагали: «Павло Вікторович, відправляй нас до військових частин, ми хочемо захищати свою землю!» Саме про цей, перший день повномасштабної війни, ми будемо розповідати майбутнім поколінням як про приклад патріотизму. Ці люди були непідготовленими, але вмотивованими. І саме «залізна» мотивація дала можливість дуже швидко підготувати підрозділи, які пішли на фронт.
«Багато людей, молодих хлопців одразу пішли добровольцями на фронт, захищати свої домівки, свою країну, свою землю, – продовжує Голодніков. – І тоді, і зараз ці люди розуміють, що ми поступаємося противнику за чисельністю та кількістю озброєння. Але останнім часом у театрі бойових дій майже не змінюється лінія зіткнення. Наші хлопці героїчно утримують «другу армію світу» фактично силою свого патріотизму і шаленою підтримкою всіх українців. Це дійсно вражає».
З 24 лютого Зміївська громада втратила вже 15 своїх синів. Вони віддали свої життя задля свободи і незалежності країни. Для керманича громади вони всі – герої України, герої сучасності, про яких розповідатимуть у майбутньому, чиї подвиги ставитимуть у приклад дітям.
Але це буде згодом. Сьогодні ж громада змушена виживати. Як їй це вдається? Відповідаючи на це питання, мер починає з критики урядовців: «Вважаю, що не зовсім правильно було скасовувати місцеві податки на територіях, де не ведуться активні бойові дії. У нас скасували податок на землю. Чи потрібно це було робити? Так, потрібно, але підходити до цього питання треба зважено. Має працювати податкова служба, департамент агропромислового розвитку тощо».
Так, бюджет не виконується, але громада справляється. Довелося піти на скорочення штатних працівників у міській раді, збалансувавши тим самим свої доходи і витрати. При цьому працівники всіх комунальних підприємств заробітну плату на сьогодні отримують.
«На капітальні видатки кошти ми зараз не можемо виділяти – є заборона на законодавчому рівні. Робимо те, що можна наразі, якісь елементарні речі: придбати паливо, матеріали для ямкового ремонту тощо. Але всі наші господарчі проблеми після 24 лютого відійшли на другий план. Сьогодні одне з головних питань, яке потребує вирішення: велика кількість вимушених переселенців», – зазначає міський голова.
Зміївська громада на сьогодні прийняла понад 15 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Чи може прийняти всіх охочих? Напевне що ні, але тут намагаються кожному приділити увагу. Особливо допомогти людям, які тікають з-під обстрілів. Обмежену кількість можна розмістити в комунальних установах міста і надати їм харчування, одяг і більш-менш нормальні умови проживання.
Але є ще одна проблема, яку вирішити у Змієві не в змозі. У перші дні війни люди самоорганізовувалися для допомоги собі й іншим, і робили це без будь-якого примусу чи заклику. Щодня в міську раду приходили зміївчани і пропонували свою допомогу. Щодня люди приходили до сільських старост і говорили те саме. Всі разом тоді будували блокпости, вантажили гуманітарку. Але час іде, ресурси закінчуються. Минуло чотири місяці війни, і в людей виникає питання: чим годувати сім’ю?
«Так склалося, що 80% жителів міста Зміїв і громади працювали в Харкові. Сьогодні вони втратили роботу. Проблема ще й у тому, що багато хто працював на підприємствах, які призупинили свою діяльність або просто знищені. Їх навіть нікому звільнити, щоб людина отримала на руки трудову книжку та стала на облік у центрі зайнятості. Є випадки, коли ніхто не знає, де ті трудові книжки знаходяться, де знаходиться керівництво підприємства. Це проблема не Зміївської громади, вона стосується всієї країни», – говорить Голодніков.
Він сподівається на те, що подолання труднощів не буде справою лише громад. Держава має допомогти. Повинна бути урядова програма відновлення країни, і уряд вже озвучує деякі кроки. Зокрема, що люди, які перебувають на обліку в центрі зайнятості і не знайшли роботи протягом місяця, будуть залучатися до громадських робіт, а їм натомість виплачуватиметься мінімальна заробітна плата.
«На мою думку, на відновлення країни стануть всі її громадяни, – вважає мер Змієва. – Люди вже сьогодні готові щодня важко працювати, дивлячись на руйнування в Чугуєві, інших громадах Харківщини. Але уряд має взяти на себе фінансовий бік питання, тобто забезпечити громадян України фінансово бодай на мінімальному рівні. Щоб вони не задумувалися, чим нагодувати дітей. Що стосується фінансових ресурсів, то, можливо, слід буде залучати й кошти громад. Але більше все-таки відновлення країни має відбуватися за кошти міжнародних партнерів. Власними силами ми це все не потягнемо».
Голодніков добре розуміє специфіку роботи і в місцевому самоврядуванні, і у владній вертикалі, адже рік працював на посаді голови райдержадміністрації. Якось робив аналіз: що змінилося після реформи, які ресурси громада отримала після децентралізації? Отримали, на його думку, не так багато: фактично між двома громадами, на які розпався Зміївський район, розділили районний бюджет. Плюс громада має тепер можливість розпоряджатися землями за межами населених пунктів.
Разом з тим великим плюсом і до війни, і зараз є те, що місцеві ради самі можуть розпоряджатися бюджетом, нехай і обмеженим.
«Якщо ж говорити про повноваження, то 24 лютого 2022 року, коли росія напала на Україну, вони майже обнулилися, – пояснює міський голова. – Казначейство зупинило 99% платежів. Тому все, що відбувалося в громаді на початку активної фази війни, робилося на особистих контактах і завдяки партнерським відносинам із представниками бізнесу, фермерськими господарствами, небайдужими громадянами. Але я вважаю, що сьогодні, саме під час воєнного стану, роль адміністрацій як координаційних центрів залишається важливою. Зараз ми – одна команда, і райдержадміністрація, і місцева влада. Перед нами стоїть спільне завдання: боротьба проти агресії росії. Ми, міська рада, намагаємося за можливістю допомагати, але ці можливості обмежені. Без державної підтримки місцеві ради з цією проблемою не впораються. Сьогодні головна цінність держави – це люди, їхнє життя і здоров’я. І щоб на нашу територію не прийшли активні бойові дії. Решту – ями, сміття – переживемо!»
Так, він оптиміст. Одного разу по «Єдиному телемарафону» побачив сюжет із бабусею, яка пекла пиріжки в печі – єдиному, що залишилося від знищеного окупантами будинку. Вона казала: «Хлопці, коли закінчиться війна, я на вас чекаю. Напечемо пирогів, будем святкувати!» Це вразило Голоднікова: «Впевнений, наша перемога буде найбільшим святом для українців, і я – не виняток. Мрію дожити до цього дня!»
Тетяна Логвіна, Харківщина
24.06.2022
Матеріал підготовлений у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу