1 червня у Сімферополі Верховний суд Криму виніс заочний вирок Рефату Чубарову – 6 років позбавлення волі і штраф в 200 тисяч рублів. Його звинуватили в «організації масових заворушень» за стінами кримського парламенту у лютому 2014 року. Що справді там сталося, і чи варто взагалі прислуховуватись до рішень судів окупаційної влади? Про це та інше голова Меджлісу кримськотатарського народу розповів під час колективного інтерв’ю журналістам Харківської, Донецької, Запорізької і Дніпропетровської областей.
«26 лютого ми відчували, що готується дійство, яке має створити картинку добровільності «волевиявлення» Криму щодо відокремлення від України і переходу до Росії, – згадує він. – Це вітало в повітрі. Ми намагалися все це призупинити. Тоді у Києві вже була нова влада, і Україна виходила з тих протистоянь, які відбувалися на майдані. У стін Верховної Ради Криму зібралось близько 15 тисяч людей, і ми не дали депутатам можливості провести засідання. І хоча більшості для прийняття рішення в них не було, їх могли змусити – тоді півострів було наводнено агентами ФСБ.
Коли у вечері розходилися біля Верховної ради, були впевнені, що врятували себе, Крим, Україну. Навіть домовились з Аксеновим, що вранці збираємо голів фракцій і обговорюємо склад делегації, яка летить у Київ для вирішення питання відновлення кримської влади. Але вночі втрутилися спеціальні сили Росії і сталося те, що сталося».
Чубаров переконаний: всі заклади, що діють в Криму, є незаконними. У тому числі російські окупаційні суди. Тому їхні дії теж є незаконними. Але чи означає це, що їх слід ігнорувати? На його думку, рішення проти нього – це ще одна доказова база, яка у майбутньому допоможе покарати злочинців. І такі матеріали треба збирати, щоб бути готовими у будь-який момент до звинувачень проти тих, хто переслідував кримських татар і всіх громадян України в Криму. А в тому, що такий суд рано чи пізно відбудеться, у Чубарова немає жодних сумнівів.
Голова Меджлісу кримськотатарського народу – ще одна відома особа, з якою представникам регіональних ЗМІ – учасникам проекту «Протидія дезінформації на півдні та сході України», вдалося зустрітись під час перебування у Києві. Розмова вийшла не тільки про Крим. Говорили про Україну, невід’ємною частиною якої він залишається для кожного, про наслідки недолугої політики держави відносно півострову до 2014 року, про роль медіа на складних відрізках історії.
Співрозмовник радить відмовитись від словосполучення «Анексія Криму». Воно зовсім не відповідає дійсності:
«Ми не говоримо, що Крим анексований. Крим окупований, і триває спроба анексії. То росіяни вважають, що вони завершили той процес. Ми кажемо – ні, бо ми і світ не визнаємо цей процес».
Ще одним проявом цієї міжнародної солідарності має стати «Кримська платформа», яку планується організувати у Києві напередодні 30-ї річниці незалежності України. Питання про її значення задає харківській журналіст Віктор Пічугін.
Підтримуючі ідею, Чубаров дає розгорнуту характеристику тому, як світ ставиться до подій в Криму, і в чому слабкість позиції деяких міжнародних інституцій.
Наразі немає жодної міжнародної організації, яка за своїм статутом займалася міжнародними конфліктами та питаннями миру, і не визначила свою позицію щодо Криму. Починаючи від Генеральної Асамблеї ООН і завершуючи регіональними організаціями. ОБСЄ – одна з найголовніших організацій, яка має зосереджувати свою діяльність у сфері уникнення конфліктів. Кожного року вона приймає серед іншого так звані Кримські декларації. Повсюди червоною лінією йде позиція, що ця українська територія незаконно окупована Російською Федерацією, і триває спроба її анексії.
«Є два принципи, – продовжує спікер, – які заводять найважливіші міжнародні інституції в тупик. Це право вето в Раді безпеки ООН. Росія – її постійний член, і ви розумієте, що будь-яке рішення, яке відразу могло встановити справедливість щодо територіальної цілісності української держави, там не пройде».
Другий – принцип консенсусу. Він застосовується в ОБСЄ. На її парламентській асамблеї голосує кожний член організації, і більшістю рішення в підтримку України проходять. Але вони є декларативними і мають впроваджуватись у життя через рішення виконавчих органів ОБСЄ, а там принцип консенсусу – кожна країна має право сказати «Ні». І тоді це рішення не може бути реалізоване в життя. В цьому, на переконання Чубарова, є криза цих міжнародних організацій.
Російська позиція всім відома, і полягає в тому, що все – «Крим наш». Мовляв, народ Криму визначився, ми прийняли рішення, крапка. Будь де на міжнародних форумах запропонуєте Росії поговорити про Крим, і вони скажуть: ні, це наша внутрішня справа.
Невже маємо це сприйняти та скласти руки? В жодному разі, рішуче заявляє голова Меджлісу кримськотатарського народу. Він закликає робити те, що в цій ситуації є виправданим, логічним і базується на принципах справедливості та міжнародного права. Якщо сьогодні хтось не бачить вихід, як можна скоріше повернути окуповані території під державний суверенітет України, ми все одно повинні робити те, що нас укріплює. Дуже часто історичний розвиток може надати нам шанс на вирішення наших проблем, але ми можемо бути не готовими цим скористатися. В якості прикладу Чубаров наводить Нагорний Карабах, де 30 років готувались.
Чекати на те, що російське суспільство прокинеться та вимагатиме принципів справедливості, не варто. Сьогодні воно у відчаї. Розраховувати треба на себе, на спроможність економічно розвиватись та захищати себе. І не тільки військовими засобами.
«Критика влади і суспільних процесів це є обов’язковий механізм для того, щоб не захворіти. Але критика і чужа пропаганда, цькування в журналістському середовищі мають розрізнятися. Критикуючи владу – не руйнувати державу. Для мене це один з головних висновків після 2014 року. Тоді, починаючи з 26 лютого, українська держава не змогла захистити права жодного громадянина, який мешкав в Криму. Коли почалось безпосереднє вторгнення російських військ, вона виявилася абсолютно безсилою, а її інституції, які мали захищати територіальну цілісність держави – нікчемними. Коли у вас 80 % складу – я кажу про СБУ у Криму – переходить на сторону ворога, то така інституція нікчемна, бо вона не виконана свою роль. Отже держава має захищатись, а ті, хто може привести іншу державу на нашу землю, повинні бути законом обмежені в свої можливостях», – вважає Рефат Чубаров.
Юлія Муравська з Покровська ділиться спогадами 2014 року, коли вона була студенткою Таврійського національного університету:
«Їду по центру Сімферополя, бачу двох викладачів – Філатова і Нікіфорова. Вони кажуть мені: «Юлечка, поздравляю тебя. Наконец, ты идешь по русской земле». Для мене то був справжній шок, і багато років я чекала, кому задати питання: «Що це було у професорів – відсутність критичного мислення, зрада, чи щось інше?»
Питання складне, особливо, коли мова йде про населення Криму. Чубаров спробував пояснити, чому так історично склалося:
«Населення, яке там жило довгі роки і якось взаємодіяло, було викинуто з півострову, і після війни Крим був заселений зовсім іншими людьми. Перша хвиля заселення була з російських областей. Десятиліттями державна пропаганда намагалась пояснити цим людям, чому вони живуть в чужих домах».
За його словами, з поверненням кримських татар Крим почав змінюватись, але тенденція «російськості» Криму дуже часто штучно підживлювалась. І це відбувалось вже за часів незалежної української держави. На всіх виборах в залежності від регіональних особливостей і місцева і центральна влада і політичні партії в тій чи іншій мірі використовували російський фактор. Це набувало достатньо жорстких форм. Владі для мобілізації електорату у Криму важливо було його чимось налякати – кримськими татарами, націоналізмом, українською мовою.
Сьогодні українці продовжують їздити до Криму. Залишились родинні зв’язки і не тільки. Наскільки небезпечно зараз перебувати там людям з українським паспортом? З таким питанням до гостя звернулася харківська журналістка Тетяна Логвіна.
Чубаров відповів, що з розумінням ставиться до всіх, хто їде до Криму, якщо це не пов’язано з відпочинком. Але треба багато разів подумати, аби на спіткала доля тих, хто бажав поїхати лише відпочити, а в результаті «визнав, що є терористом».
Навів приклад хлопця з Харкова. Той вже відсидів в Криму, повернувся і захотів зустрітись, аби розказати, чому був вимушений визнати себе терористом, якого на півострів з завданням відправив саме Чубаров. Тоді він молодій людині сказав:
«Я розумію, що з тобою сталося в Криму і що вони можуть застосовувати до таких, як ти».
Спілкуючись з головою Меджлісу кримськотатарського народу, Вікторія Повержук зі Слов’янська поцікавилась, як можна захистити кримських татар там, знаходячись тут?
«Повний захист кримських татар забезпечить лише деокупація півострову, – визнав Чубаров. – До цього доведеться розраховувати на міжнародну підтримку. Якщо б у нас її не було, рівень репресій в Криму був набагато більший. Вважається, що з Криму за 7 років окупації виїхало 50-60 тисяч людей. З них половина кримські татари. Для нас це величезна цифра, адже нас в Криму всього 300 тисяч. Взагалі репресії націлені на те, що змусити виїхати тих, хто не сприймає окупантів. Витіснити, і на їх місце завезти росіян. Близько 500 тисяч вже приїхали. Це штучне заміщення етнічного складу населення, що само по собі є військовим злочином».
Ще одне складне питання. Цього разу від Вікторії Шмуліної із Запоріжжя: «Дивлячись в очі кримчанам, що сказати їм для зміцнення віри в те, що Крим буде деокуповано?»
Якихось однакових слів для всіх не знайти. Є ті, кому зараз подобається в Криму. Вони повинні зрозуміти, що якщо сьогодні до них не прийшли з обшуками, це не означає, що не прийдуть завтра. Головне, підкреслює Чубаров, щоб українська держава виправдовувала своє призначення як держава:
«Там кажуть: не треба робити щось заради нас. Ви там робить все, аби ми пишалися Україною».
Зовсім скоро така можливість з’явиться. 26 червня у день кримськотатарського прапору одним з багатьох заходів стане запуск величезного прапору повітрям до окупованого Криму. Зараз його шиють у Краматорську, про що місцеві журналісти нагадали Рефату Чубарову. Він сподівається, що це вдасться зробити. А ось йому в’їзд на батьківщину заборонено.
Захід відбувся у рамках спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу.