8 грудня в Українському кризовому медіа-центрі відбулось експертне обговорення «31 рік – і назавжди», присвячене річниці підписання договору про створення Співдружності незалежних держав (СНД).
Володимир Крижанівський, перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації, народний депутат України 1-го скликаннь, експерт Програми сприяння Парламенту – один з тих, хто приймав участь у тих подіях. На його думку, Росія завжди знаходилася або у фазі диктатури, або у фазі легкого зсунення від диктатури до начебто демократії, і то була одна з таких рідких фаз.
«Біловежжя було потрібно тільки росіянам. Верховна Рада України прийняла акт незалежності, народ підтвердив. До речі, ми єдині у бувшому Радянському Союзі, хто все виконав так, як того вимагав радянський закон. І якщо Кравчук приїхав на піднесенні як перший обраний президент незалежної України, то Єльцину було потрібно лише отримати документ, з яким він би прийшов у Кремль, і сказав Горбачову: «Чого ви тут сидите?» Коли 2 грудня до мене прийшла Галя Старовойтова, то розповіла, як ще у жовтні вона розказала Єльцину, що українці переможуть на референдумі: «Они уйдут!». Такий був жах цієї демократки. На це Єльцин відповів: «Галя, о чем ты говоришь? Нам главное выдворить меченого из Кремля, а потом мы их скрутим», – згадав Володимир Крижанівський.
Подібні спогади навів і Володимир Сергійчук, доктор історичних наук, завідувач кафедри історії світового українства КНУ ім. Т.Шевченка.
«На третій день нашої незалежності з Москви прилетіли Собчак і Руцкой. Вони поставили нам умову: або ви не виходите з Радянського Союзу, або ми у вас забираємо Крим і Донбас. Їм вказали на Кубань і Слобожанщину. Вони повернулися і полетіли. Але я впевнений, що того дня у Москві почали той план, який втілюється сьогодні», – зробив припущення спікер.
Він висловив переконання в тому, що українці могли не їхати у Біловезьку Пущу і допомогти Єльцину іншим шляхом – приїхати до Москви і показати документи про те, що СРСР створено нелегітимним чином.
«Коли 30 грудня 1922 року було проголосована декларація про створення Радянського Союзу, то цю ухвалу прийняли за основу, – пояснів Володимир Сергійчук. – Там ще було понад 300 додатків і поправок. Новоствореному Всесоюзному центральному виконавчому комітету доручили зібратися і опрацювати ці поправки, після чого винести на затвердження Другого з’їзду рад. Після цього текст повинні були розглянути та ратифікувати республіки – фундатори створення Союзу. Але відбулась підміна: за два тижні до скликання з’їзду республіки ратифікували текст, якого ще не було ще в природі».
Україна насамперед розглядала створення Співдружності незалежних держав як можливість цивілізовано розлучитись і створити певні механізми вирішення питань у соціальній, економічній і політичній сферах. Про це під час обговорення зазначив Василь Яблонський, доктор історичних наук, завідувач кафедри міжнародних відносин Київського університету імені Бориса Грінченка. Він звернув увагу на цікавий історичний факт: «Україна – фактично єдина з підписантів не ратифікувала статут СНД. Вона була країною-засновницею, але не членом Співдружності незалежних держав».
Коли Росія слабка і потребує допомоги, то вона рядиться в гарні одежі і намагається обіцянками та переговорами затягнути під свій вплив. Потім це кінчається великими трагедіями. В історії ми це бачили в сімнадцятому столітті. У двадцятому, коли в часи Української народної республіки через обіцянку землі і заводів робітникам та селянам переконали еліту і маси, що краще буде с червоною Москвою, дали якусь там українізацію на 10 років, а потім 3 голодомори, геноцид. Так вважає Юрій Олійник, кандидат політичних наук, експерт НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”.
«Напевно, Путін до 30-річчя СРСР хотів його відновлення після окупації України та остаточної анексії Білорусі. Проте, зараз це міф, – визнав експерт. – Ті групи держав, які були більш проросійські і входили в ОДКБ та ЄВРАЗЕС, намагаються і з Китаєм дружити, і на Туреччину орієнтуватися, адже тюркський світ укріплюється. Це помітно по Казахстану і Узбекистану. Арменія, яка вважалася останнім форпостом, бачить, що Росія їх не захистила, і у посередники на переговорах з Азербайджаном бере Францію і Сполучені Штати».
За словами Юрія Олійника, війна йде не заради того, щоб остаточно окупувати Україну. Сил для цього немає. А для нав’язування своїх умов миру, чергового перемир’я для того, щоб відновити позиції у Центральній Азії, Південному Кавказі і переломити Захід. Щоб там розслабилися і вважали, наче Росія йде на компроміс. А потім відновити сили і знов розпочати наступ. Тому уроки з історії треба виносити і критичне дивитись у майбутнє.
