Літературу не можна розділити на жіночу і чоловічу. Є попса та інтелектуальна література. Є тексти, з якими хочеться рости, а є пустопорожні, з якими просто даремно витрачаєш час. Так вважає письменниця Роксолана Сьома, яка завітала до Українського кризового медіа-центру для того, аби взяти участь у проєкті «Навколо книги».
Вона здобула фах журналіста у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. У професії випробовувала себе на посадах від коректора до головного редактора в друкованих та електронних ЗМІ, на радіо й телебаченні. З 2004 року живе і працює в Києві і є авторкою романів «Вакації у Танґермюнде», «Голова», «Світи суміжні», «Рефлекс медузи», «Мамуся».
Всього цього могло не статись, адже писала романи і навіть не думала про те, що їх може читати хтось ще, і що вони можуть бути комусь цікавими, допоки друзі не стали підбивати на їхнє видання.
За рукопис роману «Мамуся» Сьома отримала другу премію Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» у номінації «Романи». У відгуках можна прочитати, що це книга, яка торкається серця з першої сторінки. Перед вами історія про родину, взаємини між поколіннями і тих маленьких, але важливих моментів, які роблять життя справжнім.
«Після «Рефлексу Медузи» мені було замало одного тексту про материнство. Тобто я не все сказала, що мені хотілося сказати. І десь я, видно, думка жила в моїй голові, що має бути ще один текст», – зізналась письменниця.
Для неї писання – передусім особиста терапія. На думку Роксолани Сьомої, у текстах ми виповідаємо власні болі, аналізуємо завдані нам і нами кривди, намагаємося закрити певні гештальти.
Розповідаючи про свою роботу над книгою «Мамуся», вона відмітила, шо витратила дуже багато часу на те, щоб зібрати інформацію.
«Траплялися якісь повідомлення на цю тему, і мені захотілося, власне, як журналісті, як дослідниці, дослідити глибше. Трішки було страшно, мені досі насправді страшно, тому що це дуже велика відповідальність. Знаєте, письменник – це ремісник. Він бере глину і ліпить з неї глечик. Так само я беру інформацію і творю з неї текст, але для когось це може бути дуже чутлива тема, дуже травматична тема, тому я б радила людям, які в такій гострій емоційній зараз ситуації, напевно, не читати. Треба трішечки заспокоїтися, ну а всіх інших, звісно, закликають читати, тому що книжка спонукає бути більш людяним, бути більш терплячим. Напевно, розкриває очі на цей розлад, на це материнство, батьківство, наскільки воно є складним. Напевно, книжка закликатиме нас бути чуйнішими до таких сімей, до таких людей», – з такими словами звернулась вона до майбутніх читачів.