Ольга Киця – поетеса й волонтерка, членкиня товариства «Київська Просвіта» та ГО «Поетична родина», учасниця рекорду України на найтриваліше прочитання авторської поезії нон-стоп протягом 24 годин в рамках фестивалю #РІДхрамПОЕЗІЇ (25-26.05.2025).
Вона також є авторкою трилогії «Нескорені», що об’єднала збірки «Нескорені», «Нескорені. Лицарі сьогодення» та «Нескорені. Шляхами поколінь».
Після звільнення від окупантів Бучі та Ірпеня Ольга написала вірш «До російської дівчинки», і він став одним з найвідоміших художніх виразів тієї трагедії, яку принесла українцям війна.
«Я пам’ятаю, що ми саме в цей час перебували не в Києві, а в Черкаській області, і я побачила в інтернеті фото родини, яку розстріляли росіяни. На ньому вони лежали в якійсь кімнаті, і була дівчинка теж розстріляна. Їй було десь, напевно, 8, десь 7-8 років. Побачивши це фото, я просто сиділа на ліжку, плакала дуже сильно і написала вірш до російської дівчинки. Це звернення цієї убитої дитини до її ровесниці», – розповіла вона у проєкті «Навколо книги».
Цей вірш дуже сильно розійшовся соцмережами за ці роки, в нього мільйонні перегляди.
«Його діти постійно використовують, вчителі, розповідаючи про ті звірства, які робили росіяни на нашій землі. Навіть звучав у Лондоні на День Незалежності нашої країни. Щиро дякую всім, хто цим ділиться», – додала поетка.
Ти як, російська дівчинко? Привіт!
Напевно, ти за татом сумувала?
А я померла в юних десять літ,
Твоя сім’я моє життя забрала.
Твій тато, справді, ніби лютий звір!
Він братика мого убив без жалю,
А я тікала, вибігла у двір,
Але мене замкнули в підвалі.
А там лежав застрелений татусь,
Я бачила, як кров лилась рікою.
А в хаті плакав зв’язаний дідусь.
Його побили і шукали зброю.
Твій тато мою маму шматував,
І так безжально бив її ногами.
У неї всі прикраси він забрав,
Вони, напевно, вже у твоєї мами!
У моїх вушках й досі її крик,
Який ставав тихішим і тихішим.
А потім голос мами просто зник.
Її нема. Не витримала більше.
Її до мене кинули в підвал.
Твій тато там знущався наді мною.
А мій татусь застрелений лежав,
І кров моя лилася там рікою.
Ти як, російська дівчинко? Живеш?
А я лежу, убита твоїм татом.
Мій хрестик ти, напевно, бережеш,
Тобі подарував його на свято.
Мені цікаво, він ночами спить?
Цілує твою маму? Обіймає?
Моя матуся вбитая лежить,
І він про це чудово пам’ятає.
Твоя матуся змила нашу кров?
Тобі вдягла моє червоне плаття?
Твій тато в нас понівечив любов,
Тіла дітей він розривав на шмаття.
Ну що, російська дівчинко! Бувай!
Мене знайшли й, нарешті, поховають.
До Бога підіймуся в рай!
Там Янголи на мене вже чекають!
У розмові з Ольгою Кицею ведучий Ігор Стамбол наголосив, що потрібно, аби відбулась депутінізація, як свого часу денацифікація у Німеччині: «Ваш вірш мав би теж сприяти тому, щоб вони ту депутінізацію пройшли, бо найбільша проблема полягає в тому, що який би мир не був після цієї війни, важливо, щоб вони покаялися. Якщо вони цього не зроблять, зло буде продовжуватись, множитись і далі».