Поезія Олександра Козинця — це простір, де слово лікує, підтримує й надихає. Його книги —запрошення не просто читати, а жити усвідомлено, з увагою до деталей, до себе і до світу. У часи, коли світ часто губить сенси, такі тексти нагадують: людяність починається зі слова, сказаного від щирого серця.
Йдучи до Українського кризового медіа-центру на запис проєкту «Навколо книги», він прихопив із собою кілька видань, та пояснив, кому їх рекомендує до читання.
Підсумкова добірка вибраних віршів за десять років творчості «Універсум» займає особливе місце в цьому переліку. Зі слів автора, це не просто антологія, а жива історія внутрішніх трансформацій, переживань, спроб осмислити світ у різні періоди життя.
«Я почав писати з десяти років, — розповідає Козинець, — і відтоді не було року, щоб я не писав. Тому в “Універсумі” можна побачити мої зміни, навіть зростання».
Збірка адресована широкому колу читачів: від підлітків до людей зрілого віку. Письменник переконаний, що «Універсум» міг би знайти своє місце навіть у шкільній програмі — адже у віршах є щирість, відкритість і глибина, яка не вимагає надмірних пояснень, а просто резонує з людським досвідом.
Інша унікальна книжка — «Стежки босоніж». Таку назву має поетичний календар на кожен день року — 366 коротких віршів, що створювалися протягом року у відповідності до пори й настрою.
«Це своєрідний щоденник настроїв — іронічних, теплих, світлих, написаних у реальному часі, коли я відчував той чи інший сезон», — пояснює автор, пояснюючи, що йдеться не просто про поезію для читання, а про щоденний ритуал. Він хотів би, аби читачі відкривали її щоранку, починали день із вірша, який викликає усмішку чи добрий настрій.
Ще одна важлива книга в доробку Козинця — «Фрактали». Ця збірка суттєво відрізняється від його попередніх робіт. У ній — вірші, написані для жінок і про жінок, у всій складності й красі їхнього внутрішнього світу. В них не ідеалізація, а глибока емпатія, співпереживання, розуміння жіночої долі.
«Образ фрактала в мене — це образ жінки України: сильної, незламної, але втомленої, виснаженої, яка все одно продовжує рости й несе світло», — говорить письменник.
Коли йдеться про сучасного читача, Олександр Козинець говорить просто й чесно: любов до поезії потрібно плекати. «Все залежить від того, чим наповнені самі батьки і що вони передають дітям. Якщо дитина бачить, що вдома читають, вона теж захоче доторкнутися до слова Ми, дорослі, формуємо те, що споживають діти. Якщо вони звикають до коротких відео в соцмережах, вони перестають сприймати глибину. Але якщо дати їм вірш, який відгукнеться, — вони знайдуть у ньому себе», — каже Козинець.