Що таке «Русский мир»
«Русский мир» – російська квазі-ідеологія, що спрямована на експансію впливу за кордоном та об’єднання країн, які Кремль вважає своєю зоною впливу, на основі російської мови, спільної історії у баченні Кремля та Російської Православної Церкви (РПЦ). Як політична концепція «Русский мир» почав набувати значення у 2000-х роках, зокрема після того, як поняття почав використовувати у публічних промовах Володимир Путін, апелюючи до «співвітчизників» за кордоном. На початкових етапах велику роль у формуванні та експлуатації концепції відігравала РПЦ, що сприяло протиставленню «Русского мира» західним демократіям, які російська система пропаганди традиційно зображує як цивілізаційно ворожі та такі, що намагаються нав’язувати іншим країнам деструктивні цінності. Спираючись на «Русский мир», Російська Федерація прагне утвердитись як цивілізаціє-творча держава та провідний геополітичний актор.
Поступово концепція починає більш широко застосовуватись російською політичною елітою та стає все більш лінгвоцентричною. Російська мова виходить на перший план як об’єднавчий фактор у баченні Кремля, що корелює із зовнішньою політикою Російської Федерації, для уряду якої спекуляції на мовному питанні неодноразово ставали приводами для агресивних, включно зі збройною агресією, дій. Носіїв «Русского мира» Кремль фактично визначає як всіх, хто, за словами В.Путіна, «говорить і думає російською». З таких міркувань у лютому 2021-го року речник російського президента Д.Пєсков назвав частиною «Русского мира» Україну, що підкреслює директивність Кремля, експансіоністський характер концепції і відмову іншим державам у праві на національне самовизначення та вибір цивілізаційних орієнтирів.
Саме на питаннях російської мови та її просування робиться акцент у цілому ряді стратегічних документів Російської Федерації, включно зі Стратегією національної безпеки та Концепцією зовнішньої політики. Стратегія національної безпеки визначає зниження ролі російської мови у світі як одну з ключових загроз поруч із «розмиванням традиційних російських духовно-моральних цінностей і ослабленням єдності багатонаціонального народу Російської Федерації шляхом зовнішньої культурної та інформаційної експансії, … пропаганди вседозволеності…», і таке формулювання корелює з основними принципами «Русского мира», який, отже, знаходить закріплення у стратегіях державної політики на найвищому рівні. Воно також вказує на двохвекторність концепції, яка застосовується і для об’єднання багатонаціональної РФ за принципом «згори вниз», і для реалізації імперських амбіцій російського уряду за кордоном.
Особливого значення «Русский мир» набув у 2014-му році, коли став однією з ідеологічних складових російської агресії в Криму та на Донбасі і широко використовувався пропагандистськими ЗМІ для пояснення незаконного «референдуму» та обґрунтування проекту «Новоросія», в такий спосіб легітимізуючи їх.
Як Кремль просуває «Русский мир» в Україні
Просування «Русского мира» є системною складовою російської зовнішньої політики і реалізується цілим рядом акторів; в тому числі у цей процес залучена мережа місцевих агентів впливу, які можуть популяризувати окремі складові концепції, у такий спосіб підвищуючи толерантність суспільства до неї загалом. Особливу роль у промоції займають інституції, покликані просувати «м’яку силу» у баченні Кремля, зокрема, Росспівробітництво (Федеральне агентство у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці) та фонд «Русский мир», створений відповідно до указу В.Путіна у 2007-му році. За час своєї діяльності в Україні фонд відкрив близько 20 центрів, зосереджених у південно-східних регіонах; карта їх розташування суттєво збігається з географічними межами проекту «Новоросія», який Кремль намагався реалізувати у 2014-15 рр. Після початку збройної агресії центри було закрито, однак як сам фонд, так і Росспівробітництво продовжують функціонувати в Україні через широку мережу підрядників, надалі пропагуючи історичний та територіальний ревізіонізм, російські дезінформаційні наративи і ненависть до української держави, поляризуючи суспільство та, за даними СБУ, нерідко виступаючи фасадом для діяльності російських спецслужб.
Окрему роль у просуванні «Русского мира» відігравала Українська православна церква (Московського патріархату) через тісні зв’язки з РПЦ. Голова РПЦ, патріарх Кирило, відзначив:
«Как же Русской Церкви не беспокоиться сегодня и в будущем о Русском мире, который вырос из корня Руси и народы которого вверены Богом ее пастырскому попечению? Не делать этого, значит – ослушаться Самого Бога».
РПЦ залишається нерозривно пов’язаною із розповсюдженням та зміцненням цієї квазі-ідеології, забезпечуючи її «морально-етичну» складову у баченні Кремля та даючи йому доступ до широкої консервативно налаштованої аудиторії, сприйнятливої до таких ідей. Голова РПЦ стверджує, що:
«Русский мир» – це і є особлива цивілізація, до якої належать люди, котрі називають себе різними іменами – і росіяни, і українці, і білоруси. До цього світу можуть належати люди, які взагалі не мають відношення до слов’янського світу, однак які прийняли культурну та духовну складову цього світу як свою власну».
Таким чином знову підкреслюючи експансіоністський характер концепції. Просування «Русского мира» релігійними каналами є особливо зручним, оскільки дає Москві додаткову можливість атакувати будь-які спроби це просування обмежити під виглядом захисту від втручання держав у церковні справи.
Варто також зауважити, що, оскільки концепція насамперед обслуговує політичні цілі російського уряду, це робить її популістичною та адаптивною. В такий спосіб під парасолькою «Русского мира» об’єднується цілий ряд культурних та історичних наративів, які, на перший погляд, можуть мати з ним мало спільного. Але, зрештою, переписування історії на відбілювання СРСР, привласнення перемоги над нацизмом, звинувачення у «фашизмі» всіх, хто прагне критичного переосмислення минулого, також працюють на «Русский мир», в якому Росія займає месіанську роль переможиці над найбільшим злом – і мандат за потреби «знову повторити». Свій внесок робить і системна культурна апропріація, відмова державам, що були колонізовані Російською Імперією та СРСР, у їх власній культурній спадщині, дискредитація такої спадщини – і протиставлення цим «бідним» культурам багатої імперської культури.
Російський уряд стабільно атакує продемократичну політику в цільових державах, в тому числі шляхом дезінформації і постійного просування деструктивних наративів, і намагається пропонувати «Русский мир» як альтернативу такій політиці. Зважаючи на це, ефективна відповідь на загрозу має включати не лише обмеження діяльності агентів впливу Кремля, що як прямо, так і опосередковано просувають таку концепцію, але і фокус на стратегічній, заснованій на фактах власній позитивній наративізації, що слугуватиме найкращим імунітетом для цільових суспільств – і в першу чергу для України.
¹ Стратегия национальной безопасности Российской Федерации до 2020 года. Режим доступу.
² «Русский мир — особая цивилизация, которую необходимо сберечь», Синодальний информационный отдел Русской Православной Церкви. 8. 09.2014. Режим доступу.
