Внаслідок ракетного удару по Чугуєву вночі 25 липня у підвалі районного Будинку культури загинуло троє людей, серед них – 36-річний відомий місцевий підприємець-волонтер Сардор Хакімов. Тоді з-під завалів вдалося врятувати його старшого брата Мансура, який нині продовжує родинну благодійну діяльність, наближаючи нашу перемогу.
Узбекистан-Україна: два крила доброчесного родоводу
Саме Мансур Хакімов першим приїхав на благословенну українську землю 22 роки тому здобувати економічний фах у Луганську. Паралельно з навчанням займався бізнесом, тому через кілька років посприяв переїзду Сардора до Чугуєва, аби налагодити тут торгівлю східними прянощами. Молодший брат виявився наполегливим і кмітливим організатором, розширив власний бізнес, а маючи, крім того, неабиякі хист і потяг до кулінарії, успадковані від дядька Набуджана, знаного в рідному Андижані шеф-кухаря, першим у місті започаткував виїзну кухню з обслуговування весіль, корпоративів тощо. Швидко налагодив справу, здобувши популярність передусім серед поціновувачів традиційних східних страв: плову, лагману, шурпи, шашлику тощо. Саме на Слобожанщині Сардор став батьком чотирьох дітей, здобув повагу не лише як успішний бізнесмен, але й щирий благодійник, який повсякчас допомагав нужденним, чарував усіх щиросердною вдачею та незабутньою усмішкою…
Все йшло добре і в Мансура, який мав досить солідний бізнес в Алчевську, але свідомо у 2014 році покинув окуповану територію та перебрався до Сєверодонецька, де вдруге почав усе з нуля. У родині старшого брата троє дітей, до того ж поруч оселилися їхні батьки, тож східний родинний клан пустив міцне коріння в українській землі.
З початку повномасштабної війни з росією батьки та сім’ї братів змушені були евакуюватися до рідного Узбекистану, а Мансуру, ймовірно, втретє доведеться починати все спочатку, бо тимчасово окупований Сєверодонецьк спіткала гірка доля ущерть стертого з лиця землі Маріуполя… Проте старший брат роду Хакімових не втрачає оптимізму і сповнений прагнення продовжити волонтерську справу Сардора до переможного салюту над ворогом, знову налагодити в мирний час родинний бізнес і надалі розвиватися в Україні, що стала для всіх них другою батьківщиною.
Антиголодний фронт
Чугуїв зазнає обстрілів рашистів із першого дня війни, тут пошкоджені та зруйновані сотні будинків, тисячі квартир, убито й травмовано багато містян…
Чимало людей змушені були ховатися від жахливої навали у пристосованому бомбосховищі провідного закладу культури в регіоні. За ініціативи Сардора тут одразу встановили його особисте кухонне обладнання, завезли необхідні продукти і разом із добровільними помічниками він почав готувати гарячі страви. Так стартував волонтерський проєкт із забезпечення чугуївців та переселенців калорійним харчуванням, натхненником і спонсором якого став Сардор.
Спочатку послугами благодійників користувалися тутешні постояльці (до ста осіб щодня), відтак завдяки розголосу охочих поласувати смачною їжею ставало все більше. До проєкту долучилися й інші волонтери, а масштаб діяльності значно зріс, і сьогодні тут безкоштовно харчуються щоденно близько двох тисяч краян! Свіжу продукцію регулярно отримують мешканці різних мікрорайонів міста, а також навколишніх населених пунктів, у яких подекуди місяцями відсутні електрика, газо- та водозабезпечення через варварську агресію «асвабадітєлєй»… Не раз бувало, що волонтери під час таких виїздів потрапляли під ворожі обстріли, ризикували життям, зокрема, Сардор за місяць до трагічної загибелі дістав осколкове поранення руки.
«Я тоді благав брата поїхати до Узбекистану, підлікуватися, насолодитися спілкуванням із родиною та найменшою донькою, якій лише пів року, обіцяв продовжити започатковану ним благодійну діяльність, але все було марно», – бідкається Мансур, який ніби передчував трагедію, що сталася незабаром…
Сардор просто не міг полишити волонтерів-однодумців, перестати опікуватися жителями, що потребують постійної допомоги, не міг не організовувати належним чином технологічний процес, у якому задіяно півтора десятка кухарів…
Фатальна трагедія
Вночі 25 липня Сардор Хакімов та ще дві жінки, одна з яких була волонтеркою-помічницею, загинули під важезними плитами після ракетного обстрілу Будинку культури.
Мансура, який зумів зателефонувати друзям з-під завалів, урятували через чотири години, впродовж яких він був на межі життя і смерті.
«Я втрачав свідомість, було нічим дихати… Та найбільше приголомшила звістка про смерть молодшого брата, помічниці Вікторії та лагідної бабусі, що ховалася тут від бомбардувань. Досі не можу оговтатися від страшного лиха, але потрібно, зокрема й заради Сардора та його родини, жити далі, продовжувати ініційовану ним волонтерську справу, сприяти нашій перемозі над клятими рашистами.
До речі, лише того трагічного дня, коли загинув брат, а мене травмувало, наша кухня не забезпечила охочих гарячим харчуванням, бо під руїнами загинули й заготовлені напередодні продукти для вранішнього приготування. Але вже наступної доби ситуація нормалізувалась, і краяни знову щодня харчуються ситними стравами. Відтепер ця важлива справа в надійних руках наших справжніх партнерів-однодумців і, безсумнівно, так триватиме до остаточної перемоги над агресором-нелюдом. Сардор постійно наголошував, що в Україні за жодних обставин, навіть під час війни не можна допустити голоду серед мирного населення, особисто реалізовував цей принцип, тож неодмінно продовжимо його благодійну діяльність», – запевняє Мансур Хакімов.
Мирне щасливе життя – із неповторним смаком!
Численні рідні та знайомі Сардора згадують, що в нього було багато планів щодо розвитку власного бізнесу, а Мансур певен: усі вони обов’язково здійсняться. Завжди усміхнений та привітний, схожий на доброго самаритянина чугуївський підприємець зі східним колоритом мріяв відкрити в Чугуєві затишний комфортний ресторан, де переважала б національна узбецька кухня. Утім, вправний кухар-кулінар був також палким прихильником українських страв, особливості яких повсякчас опановував і вдосконалював власними оригінальними знахідками. Тому багатьом надзвичайно смакували приготовлені ним борщі, вареники або щось інше в оригінальному й пікантному кулінарному аранжуванні на східний лад.
«Наша міцна і роботяща родина Хакімових уже давно вкорінилася в Україні, й після перемоги сюди обов’язково повернуться батьки, моя сім’я, а також Сардорова дружина і четверо дітей. Роботи вистачить усім, адже відбудовуватимемо нашу Батьківщину. В українського та узбецького народів багато спільних привабливих рис: ми привітні й гостинні, шанобливі до старших, працьовиті. Тож на повну смакуватимемо мирне життя і більше ніколи не дозволимо ворогові навіть мріяти про поневолення волелюбних людей», – резюмує Мансур Хакімов.
Борімося і поборемо! Слава Україні!
Антон Осін
14.08.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS