Оксана Тищенко, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу лексикології, лексикографії та структурно-математичної лінгвістики Інституту української мови НАН України, вважає таке визначення словника цілком прийнятним, оскільки в ньому фіксується ідентичність, основні риси українського народу. Про це вона розказала, завітавши в Український кризовий медіа-центр на розмову з Ігорем Стамболом в проєкті «Навколо книги».
Подивімося, де жили українці на 1941 рік: карта майже збігається з ареалом людей, які вважали себе українськомовними на кінець 19 ст., і поширенням української мови у 2-й пол. 19 ст. За мовою (переважно) визначали національність, а національний склад населення відігравав основну роль у визначенні географічних кордонів держав чи складників імперії. Отже, унаочнюємо ланцюжок: мова, мовна самоідентифікація, національність, і найвищий рівень – нація і держава. Тобто йдеться про незаперечну націєтворчу та державотворчу цінність мови. І ареал української мови ширший за межи нашої держави сьогодні.
Відповідаючи на питання, в чому сьогодні полягає місія Інституту української мови, філологиня відзначила, що насамперед це науково-дослідна інституція.
«Ми досліджуємо мову у минулому, у сьогоденні і моделюємо образ мови, мовні норми, беремо активну участь у створенні правопису. Сподіваюся, що з часом будемо мати його нову редакцію, в якій знімуться багато питань, що сьогодні є дискусійними. Знайдеться відповідь і на питання «А чому так відбулося, що багато питомих українських рис вилучили з українського правопису, намагаючись створити єдиний образ радянської української мови, максимально наближений до російської?», – додала гостя.
Зі слів Оксани Тищенко, в радянські часи багато робилось для того, аби штучно зблизити українську мову з російською. Якщо подивитись програми київського телебачення 50-60 років, кожний зверне увагу на величезну кількість русизмів. Тоді вважали, що треба щось робити з українцями, бо занадто багато вони про себе думають, от і намагались поламали хребта, видозмінюючи мовні традиції народу. Але це кореневі речі і політичними або адміністративними засобами мову такої великої нації не скорити.
«Якщо порівняти карти поширення української мови, результати опитувань поширення української мови у другій половині дев’ятнадцятого століття, мовну самоідентифікацію людей і кордони України у межах імперії, побачимо, що межи поширення української мови ніж межи України сьогодні», – на підтвердження цього сказала Оксана Тищенко.
Вивчення історії українських слів – лише один з напрямків роботи інституту. Все більше уваги приділяється словам та словосполученням, які тільки входять до вживання. Як до них ставитись? Якщо вони мають увійти до словника, то до якого – термінологічного, загальномовного, словника жаргону, діалектного словника?
«Мовна творчість сьогодні неймовірно бурхлива. Я вчора зазирнула у фейсбук і дивлюсь, що люди вже шукають риму на слово АТАКАМС, бо пісні самі себе не напишуть. Словники мають відбивати стан української мови на різних рівнях. Мова змінюється повсякчас. Як нам бути з цими новотворами? Нас бомбардують лайфхаки, дедлайни, коворкінги, вайбери, членкині, орки, і ми мусимо дати цьому лад як науковці і лексикографи», – зазначила у цьому зв’язку філологиня.
«Якщо слово не порушує мовних норм і задовольняє всі потреби мовця, воно може залишитися у мові, як це стало зі словом «тітушки». Воно увійшло до 12-го додаткового тому словника, 11 томів якого вийшли в нашому інституті 40 років тому. А от слово «томос» не увійшло, тому що актуалізувалося тоді, коли ми завершили підготовку до видання», – навела приклад старший науковий співробітник відділу лексикології, лексикографії та структурно-математичної лінгвістики Інституту української мови НАН України.