У них є свій Майдан – так можна сказати про Валківську міську територіальну громаду Харківської області. Майдан – назва одного з сіл. Загалом же в громаді 100 населених пунктів. Раніше вони входили до складу Валківського району, але децентралізація влади дозволила їм об’єднатись у самостійне утворення площею 1019 квадратних кілометрів.
Волелюбність жителів міста Валки, адміністративного центру громади, відома давно. Ще у 1812 році тут трапився конфлікт між турецькими військовополоненими та місцевим населенням, відомий як Валківська трагедія. 1902 року під час повстання селяни розгромили понад 25 поміщицьких економій, а після Лютневої революції в Петербурзі у Валках та повіті посилився визвольний рух, яким керували українські націонал-демократи. У квітні 1920 року у Валках розпочалося велике народне повстання, було обрано Український народний уряд, налагоджено зв’язок із повстанськими загонами сусідніх районів. Новітні гайдамаки (половина з яких мали лише коси та вила) відбивали мобілізованих до Червоної армії, роззброювали окупантів, захоплювали зброю та військове спорядження.
І росіяни думали, що зможуть цей край підкорити?
«Таких людей не можна просто так зламати чи підкорити, – погоджується зі мною Валківський міський голова Валерій Скрипніченко. – А ще народ наш дуже кмітливий, придумкуватий, як кажуть на Валківщині. Ми вміємо знайти вихід із, здавалось би, безвихідних ситуацій. Варто лише згадати, як, не маючи вдома зброї, щоб у разі чого нищити ворога, у багатьох оселях валківчан готували так звані «коктейлі Молотова». Хіба такий народ можна залякати чи перемогти?»
На переконання пана Валерія, в основі лежить дух нескореності і прагнення до незалежності, які українці проявляли багато віків, а зараз – особливо. А ще – вміння забувати про суперечки і об’єднуватися, коли важко, коли є загроза для всіх.
«Якщо говорити конкретно про нашу громаду, то варто лише пригадати, як з перших днів війни валківчани підтримували наших захисників, – продовжує міський голова. – Збирали продукти, речі, гроші для наших військових. На пункти збору волонтерської допомоги несли, хто що міг, – консервацію, овочі, готові страви, випічку. Господарі ділилися худобою – віддавали свиней, биків. У селах Заміському, Сніжкові та інших це м’ясо переробляли на тушкованку. Кожен прагнув зробити свій внесок у наближення перемоги. Ось і нещодавно, коли було оголошено про збір ягід для поранених бійців, що проходять лікування в Харківському госпіталі, жителі нашої громади активно поділилися урожаєм зі своїх городів і садів, попутно додали ще й малосольних огірочків, пухких пиріжків та іншого. А дехто, не маючи власних ягідників, купував фрукти на базарі для наших поранених захисників».
У перші дні, коли внаслідок військової агресії росії страждали міста і села по всій Україні, у їх числі і Харків, що всього за 50 кілометрів від адміністративного центру Валківської громади, ще ніхто не знав, як розвиватимуться події далі, чого чекати і до чого готуватись. Але чітко зрозуміло було одне – і місцева влада, і жителі громади мають об’єднати зусилля, щоб за потреби дати гідну відсіч агресору.
Тому перші кроки були спрямовані на життєзабезпечення громади і дієву підтримку Збройних Сил, Територіальної оборони, правоохоронних органів, Служби з надзвичайних ситуацій.
З початком масштабних воєнних дій закономірно було передбачити виникнення проблем із забезпеченням пальним. Власне, вони виникли вже першого дня, коли трасою Харків-Київ, що пролягає територією громади, нескінченним потоком поїхали автівки з людьми, які рятувалися від артилерійських та авіаційних обстрілів Харкова та прилеглих до нього населених пунктів. Тому зосередилися на тому, щоб за можливості сформувати резервний фонд паливно-мастильних матеріалів. Витрачання фонду перебувало під суворим контролем, і завдяки цьому запасу громада мала можливість підтримувати роботу підприємств критичної інфраструктури – КП «Вода», «Благоустрій», КНП «Валківська ЦРЛ», «Валківський центр первинної медико-санітарної допомоги», правоохоронців і рятувальників, інших служб. Також надавали автобуси для евакуації людей з Харкова, оперативно вирішували питання, пов’язані з транспортним забезпеченням. Злагоджено, у взаємодії з депутатами, старостами вирішували проблеми забезпечення медикаментами та борошном, аби в громаді не було перебоїв із хлібом.
«Не можу не сказати й про те, як наша громада приймала і приймає тимчасових переселенців. Уже в перші дні війни за сприяння міської ради була організована евакуація жителів Харкова. Майже місяць щоранку кілька автобусів виїздили до Харкова, щоб забрати звідти людей, які не мали власного транспорту. Неодноразово в цих поїздках наші водії ризикували власним життям, але продовжували їздити і возити харків’ян. Частина з евакуйованих їхали далі – на захід України, в інші країни. Але більшість залишилася в нашій громаді. Тож не дивно, що зараз саме у Валківській громаді проживає найбільша з-поміж інших громад області кількість ВПО – офіційно зареєстровано 20 270 осіб. Це лише на 8 тисяч менше населення Валківщини до війни. Зупинились переселенці у родичів, просто у незнайомих їм людей, у будинках і квартирах. Частину ми розселили в пристосовані для цього приміщення комунальних закладів. Намагаємося допомогти і підтримати кожного, хто цього потребує. Міська рада тісно співпрацює щодо цього з волонтерами, з Товариством Червоного Хреста, щоб наодинці зі своїми проблемами не лишалися ані переселенці, ані жителі нашої громади з числа соціально вразливих категорій. І це – лише маленька часточка тих питань, які потребували невідкладних рішень, і ми всі разом їх вирішували, саме тому, що децентралізація справді створила реальні можливості для ефективної і оперативної роботи місцевої влади», – зазначає Скрипніченко.
Він говорить, що війна зміцнила спроможність громади реагувати на кризові ситуації. Раніше, крім райдержадміністрації, була ще й районна рада, а також сільські і селищні ради, які мали власні адміністративні штати, власний бюджет. У результаті, щоб узгодити те чи інше рішення, а тим більше виконати його, потрібно було чимало часу. А якщо питання стосувалося фінансів, то тут взагалі був доволі неповороткий процес. Голова громади не може навіть уявити, як би все це працювало під час війни.
Зараз громада – єдиний механізм, де всі рішення можна приймати блискавично. Саме це дало можливість швидко зосередитися на найважливіших питаннях.
Скрипніченко визнає, що не все виходить гладко й ідеально, бувають проблеми: хтось нарікає, що гуманітарну допомогу привозять не так часто, як хотілося б; у декого просто зависокі як для воєнного часу апетити. Але в громаді прагнуть знаходити компромісні рішення, домовлятися з волонтерами про координацію дій, щоб гуманітарна допомога видавалася справді тим, хто її потребує, і по всій громаді.
«Добре розумію, що частина наших переселенців затримається в громаді на тривалий час, – каже голова, – бо людям просто нікуди їхати – їх будинки і квартири зруйновані руськими «асвабадітєлями». Тому вже зараз треба шукати і знаходити рішення для їх працевлаштування. Тож працюємо і над цим – регулярно інформуємо про наявні в громаді вакансії, про державні програми відповідного спрямування. А ще вже зараз вишукуємо можливості зведення житла для тих переселенців, які матимуть бажання залишитися жити у нашій громаді. Маємо щодо цього погодження з обласною владою, нашим народним депутатом Олексієм Красовим, визначаємося з потенційними ділянками під забудову».
Уже зараз Валківська громада планує подальше життя, зокрема, розробляє головний дороговказ – Стратегію розвитку громади до 2027 року. Залучили до розробки проєкту документа не тільки активістів, а й багатьох жителів, щоб правильно, відповідно до потреб і запитів визначити пріоритети.
«Упевнений, що в їх числі буде не тільки ремонт і будівництво доріг, поліпшення благоустрою в наших населених пунктах, подальший розвиток і вдосконалення медичних, освітніх, комунальних, адміністративних та інших видів послуг, а й неодмінно ті проєкти, розпочати реалізацію яких нам тимчасово завадила війна. Маю на увазі будівництво індустріального парку «Земля і вода» з залученням колосальних іноземних інвестицій (до речі, потенційні інвестори постійно цікавляться реаліями нашого сьогодення і, як то кажуть, на низькому старті в очікуванні нашої перемоги); облаштування туристичного кластера «Шарівські Кариби», скансену – музею під відкритим небом біля села Війтенки, де вже майже два десятиліття тривають археологічні розкопки, якими активно цікавляться не тільки вітчизняні, а й провідні у цій галузі зарубіжні науковці. До речі, ці об’єкти потребуватимуть чимало кваліфікованих кадрів, і розраховуємо в цьому як на місцевих жителів, так і на фахівців відповідних спеціальностей з числа ВПО», – уточнює мер.
Не має жодних сумнівів, що всі ці плани громада неодмінно реалізує. Бо, на щастя, у відбудові наразі немає потреби, і дай Боже, щоб так було й надалі. Отож після перемоги всі мають зосередитися на розбудові рідної Валківщини. Але почати, мабуть, з того, щоб підтримати родини, в які ця війна принесла чорні похоронки, і подякувати всім, хто цей день наближав. І для цього, впевнений Скрипніченко, знадобиться не один день.
Ірина Обихвіст, Валки, Харківська область
11.07.2022
Матеріал підготовлений у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу